Всі ми звикли, що Гай Річі – творець насамперед естетського кіно. Кіно з витонченими сценарними поворотами, дотепними діалогами, зі своєю особливою атмосферою. А тут він раптом узяв та зняв стандартний бойовик. Про те, як крутий хлопець мститься за загиблого сина. Та ще й із Джейсоном Стейтемом у головній ролі. 
У його звичному амплуа героя-одинака.
Публіка розділилася рівно навпіл, судячи з відгуків на кінокартину. Одні визнали «Гнів людський» найгіршою роботою режисера. Мовляв, як міг кіноестет зняти таку халтуру. Така простецька і відверто комерційна. Тим більше, після такого шедевра як «Джентльмени». Це не фільм Гая Річі, а бойовик із Джейсоном Стейтемом. Інші глядачі, навпаки, не скупилися на дифірамби. Річі, мовляв, заново забив свій фірмовий режисерський коктейль. Зробив його доступним для сприйняття та створив своє найкраще кіно.
Насправді не мають рації ні ті, ні інші. Фільм далеко не найкращий, але й не гірший у кар'єрі режисера. Це міцне кримінальне кіно про помсту, справедливість, що має свій стиль та чіткий авторський почерк. А комерційні фільми Гай Річі робив і раніше. І виходило в нього чудово.
І вже кому як не йому знімати у своїх фільмах Джейсона Стейтема. Адже саме він відкрив світові цього чудового актора. Тож чому б їм знову не попрацювати разом. І чому б не задіяти його в тому амплуа, в якому актор виглядає найкраще. Більше того, Річі зняв його і у своєму наступному фільмі - "Операція "Фортуна": Мистецтво перемагати". До речі, стилістично звичнішому для фанатів режисера. 
«Гнів людський» далеко не такий простий, яким здається на перший погляд. Фільм є рімейком французької кінокартини 2004 року «Інкасатор». Однак Гай Річі радикально перекроїв сценарій і подав цю історію по-своєму. Перша половина фільму взагалі вийшла вище за всякі похвали.
Брутальний небагатослівний чоловік Патрік Хілл на прізвисько Ейч влаштовується на роботу інкасатором. На вигляд цілком звичайна людина. Працював у Європі, а тепер перебрався до Америки. Сім'ї немає, повністю готовий віддаватись роботі. Але колегам він категорично не подобається. Мутний якийсь. Задиристий, нетовариський. А вже коли на інкасаторську машину нападають грабіжники, надто добре він із ними справляється. Занадто круто для простого інкасатора. 
Такою є зав'язка сюжету. Далі лінійне оповідання робить різкий крен убік, розсипаючись на окремі сюжетні главки. І ці флешбеки режисер ніби збирає заново, фрагмент за фрагментом. Поки що всі елементи мозаїки не збираються в єдиний пазл.
Гай Річі навмисне ускладнює сюжет. І робить це по-піжонськи круто: у своєму фірмовому мачистському стилі. Спочатку просте, передбачуване та прямолінійне дійство він наповнює сюжетними обертонами та нюансами. Наприклад, сцену пограбування інкасаторів демонструє із трьох протилежних сторін. Зсередини – з погляду самих інкасаторів. Потім ту саму сцену ми бачимо очима головного героя. Нарешті нам показують її з боку грабіжників. Стає зрозумілою мотивація кожного з персонажів. 
Скотт Іствуд, так схожий на батька в молодості, чудово виглядав у ролі антагоніста
Дещо розчаровує фінальна частина кінокартини, що є різким контрастом з драматичною першою частиною. З одного боку, тут багато екшену, а адреналін зашкалює у кожному кадрі. Але з іншого – сюжет, що чіпляє своїми зламами, у фіналі різко розпрямляється як стріла. А гостра, приправлена спеціями жанрова страва, перетворюється на відверте м'ясо. 
Втім, від цього фільм не став гіршим. Анітрохи не втратив розпалу пристрастей. Просто Гай Річі використав доступні для сприйняття художні засоби. Майстерно жонглюючи штампами, він створив живу людську історію. З плоті та емоцій. Показав, наскільки привабливим може бути жанр бойовика. І довів, що він, як і раніше, майстер своєї справи, який віртуозно володіє матеріалом. Гравець найвищої режисерської ліги. А чи сподобалося комусь його нове кіно чи ні – це вже справа смаку.
0 коментарів
