Некромантія крізь століття: як розвивалося мистецтво спілкування з мертвими (36 фото)

Некромантія - щось надзвичайне для більшості з тих, що нині живуть. Мистецтво повернення мерців до життя часто використовується у фантастичних та містичних фільмах. Але давні люди не нехтували різними ворожіннями. Розповідаємо, як некромантія виникла і як розвивалася з часом.





Шумери



Насамперед, потрібно розуміти, що некромантія – це магічні ритуали на виклик привидів. І якщо багато ворожінь робилися з невідомим для того, хто проводить підсумки, то у разі закликів привидів маг діяв навмисно і націлено на результат.

Перші згадки про некромантів-професіоналів згадуються ще в другому тисячолітті до нашої ери в шумеро-аккадських джерелах. Як правило, спілкувалися з привидами для того, щоб вони дали спокій, і самі знайшли свій спокій.





Шумери загалом були боязкими хлопцями: у тому релігії привидів швидше побоювалися, проте їхні заклики були нерідкими. Наприклад, у сказаннях про Гільгамеша бог Нергал виводить із царства мертвих його друга та соратника Енкіду. А на деяких глиняних табличках, що дійшли до нас, і є докладні інструкції про те, як викликати привида. На деяких документах навіть є застереження про те, яких духів краще не викликати.



Звісно, ​​який ритуал без інгредієнтів для покликання духів? Для цього шумери використовували цілком собі класичні речі: дим ялівцю та сірки, олію, мед, вино, гарне пиво. Але ще, до того ж, були й дикі за сучасними мірками речі. Так, у багатьох обрядах потрібно було використовувати, наприклад, послід дикого бика та ведмедя, потовчених куріпок, жир змії, лева та краба та багато іншого. Також можна було вдатися і до можливості розмовляти з мертвими. Для цього потрібно було намазати очі спеціальною маззю, у складі якої були людські та собачі кістки, фекалії вовка, зіпсований жир, гній чорного собаки та смола кедра. Мабуть, якщо таким натереться, не лише мертві привидяться.

Туреччина



Не варто думати, що тільки шумери балувалися закликами мертвих. Так, наприклад, на території сучасної Туреччини, у храмовому комплексі Гебеклі Тепе, датованому десятим століттям до нашої ери, знайшли свідчення некромантії.



Вчені вважають, що тут давні люди практикували повітряне поховання: на одній із колон комплексу було знайдено зображення обезголовлених тіл людей, які забирали птахів. Тут знайшли безліч останків черепів. Серед них є й незвичайні знахідки: ці черепи підвішувалися за допомогою спеціальних борозенок та отворів. Дослідники думають, що за допомогою них передбачали майбутнє. А майбутнє теж належить до сфери некромантії.



Приблизно на тому ж місці археологи знаходили людські черепи, які часто спеціально прикрашали гіпсом і різними предметами. Поки невідомо, яку роль вони грали в житті храму, але є припущення, що ці черепи могли бути своєрідними портретами предків.



Щоправда, це не пояснює щодо молодого віку власників цих черепів, та ще й той факт, що за життя власників ці черепи спеціально деформували. Зважаючи на все, наголос робився на зовнішність власника.

Ізраїль



На території сучасного ізраїлю, в Нахаль-Хемарі також знайшли свідчення некромантії. Там археологи відкопали вапнякові маски, разом із якими зберігалося кілька черепів, моделюваних гіпсом. Судячи з отворів на кістках, ці маски кріпилися до самих черепів.



Ймовірно, такі амулети були зроблені для того, щоб відлякати злих духів, які могли мешкати в черепах. Знахідки поруч із масками свідчать, що й жива людина одягав ці маски, він міг хіба що перетворюватися на померлого, тобто ставати провідником у світ мертвих.



У ті часи вважалося, що мертві оберігають живих: з ними радилися, а також просили допомоги у багатстві та родючості.

Стародавній Єгипет



Не секрет, що ставлення до мерців і потойбіччя в Стародавньому Єгипті було особливим. Їхні мумії та особливі похоронні традиції досі доходять до нас.

Щоправда, некромантія там була особливою. В епоху Стародавнього царства (XXVII - XXIII ст. До н.е.) єгиптяни вважали, що влада, якою людина володіла за життя, піде з ним і в царство мертвих. Тому на стінах багатьох гробниць стародавніх вельмож ми можемо прочитати про те, ким був цей чоловік за життя і яку владу мав.



Вже пізніше, в епоху Середнього царства, склався цілий культ мерців: якщо піднести їм щедрі дари, то цілком можна було розраховувати на їхнє заступництво у світі живих. А в епоху Нового царства існував культ царського сановника Імхотепа. Він виступав як покровитель усіх переписувачів і давав відповіді питання, будучи до прохачу уві сні.



Фараонові Аменхотепу Першому теж можна було ставити запитання. Підданим виносили його статую, і нібито вона виступала у ролі оракула. Своєму спадкоємцю він залишив повчання про загробний світ, поради з управління країною і навіть пророцтво про майбутнє повстання.



Але найчастіше древніх єгиптян цікавила все ж таки звичайна бытовуха: як би вилікуватися, як би вирішити сімейні проблеми, побільше удачі та заступництво. Крім того, вважалося, що «свій» померлий може допомогти у боротьбі з іншим померлим. Правда, якщо раптом дух погано справлявся зі своїми обов'язками, їм писали гнівні листи і дорікали, що той погано виконує свої зобов'язання за спеціальним договором.



За повір'ями давніх єгиптян, мертві були у постійному контакті з живими, і тому закликати їх було необов'язково. Потрібно було лише постійно підгодовувати їх дарами і утримувати їх гробниці.

Щоправда, пізніші джерела, зокрема Лейденський папірус (елліністичний Єгипет), описує, як викликати дух з допомогою судини. Туди можна було загнати духа, а він би, своєю чергою, відповідав на запитання живих. Тут же простежується паралель із царем Соломоном, який заганяв демонів у мідний посуд і підкоряв їх.

Стародавня Греція та Рим



У Стародавній Греції особливо шанувалися чорні барани, вівці, тільці та корови. Їх, зокрема, на жертву приносив Одіссей, який хотів поговорити з мертвими. І, до речі, цей фрагмент Одіссеї прийнято вважати найдавнішим.



У Стародавній Греції в принципі некромантією не те, що захоплювалися – там вона була найрозвиненішою. До того ж, саме слово «некромантія» має грецьке походження.

Контакти ж із померлими називали некіомантією, скіомантією чи психомантією – від слів труп, тінь та душа.

Крім того, у Греції можна було легко поспілкуватися з мертвими у спеціально відведених для цього місцях. Для цього спеціально спеціальні храми неподалік печер, які вважалися входами у світ мертвих. Часто від цих печер (або іноді озер) виходили отруйні випари, і там не мешкали птахи.



Некромантія знайшла свій відбиток у міфах. Коринфський тиран Періандр, наприклад, який вбив свою дружину Меліссу, а потім зґвалтував її тіло, закликав її дух щоб дізнатися, куди вона сховала залишений їй на зберігання скарб. Дуже по-сімейному, чи не так?



Мелісса, незважаючи на свою образу, все ж таки вказала на місце, але лише після щедрих дарів. Серед цих самих дарів був багатий одяг, який Меліссі передали за допомогою знатних дам: вони прийшли на свято до царя, там їх роздягли, а сам одяг спалили. Такі справи.

Не секрет ще й те, що у давній державі була дуже розвинена література. І часто письменники любили використовувати жахливі описи обрядів, щоб їхній твір був насиченим. Такою була образ Еріхто, яку створив Лукан. Вона дуже виглядала, закликала мертвих, лаялася на богів і видавала дикі звуки.



Загалом ставлення до цього мистецтва у греків змінюється від автора до автора. Хтось схвалює заняття призовом, хтось – ні. У того ж Горація відьми Канідія і Сагана виглядають страшно: розпатлані, не опоясані, боси, а ягня зовсім розривають голими руками.

Цікаво й те, що у давньогрецькій та римській культурі не обійшлося без черепів, які давали передбачення. Навіть голова Орфея, яку викинули в море, а потім знайшли біля узбережжя острова Лесбос, пророкувала з ущелини землі. Є й інші голови, які приносять передбачення: голова жертви вовків Публія, вбитого власним батьком гермафродіту Полікрита та багато інших. І їм не потрібні були ритуали, говорили вони самі по собі.

Але голови могли виготовляти спеціально. Так цар Спарти Клеомен радився з головою свого друга. Правда, другом цар опинився на трієчку: цього самого порадника він обіцяв зробити співправителем, але потім убив його, а голову зберіг, щоб не порушувати цієї клятви.



Греки також активно зверталися до мертвих по допомогу. Багато хто з них просили померлих про побутові успіхи: силу, удачу, виграш у суді і так далі. Мертвим навіть писали спеціальні листи на шматочках свинцю, мармуру, глини, слюди, міді та багато іншого.

Згодом навіть з'явилися фахівці, які за певну плату допомагали складати ці листи до мерців. Та й перелік практик у греків щодо поводження з мертвими вкрай великий. Дуже багато ритуалів далі використовувалися в різних практиках некромантії, у тому числі – у сучасних.

Юдаїзм



Дивно, але юдеї, чи євреї, теж використовували практику некромантії. Хоча в релігії іудеїв існує однозначна заборона на некромантію, яку потім перейняло християнство. Але незважаючи на це, у тій самій Біблії описується ритуал некромантії (глава 28 Першої книги Царств). Там чарівниця з Аендора на прохання царя Саула (який раніше вигнав усіх магів із країни) викликає дух пророка Самуїла, щоб запитати його про війну. Дух же, у свою чергу, каже, що Саул скоро загине в покарання за те, що він не слідує волі Бога, який раніше не давав відповіді у допустимий спосіб.



Через цей уривок Біблії свого часу серед християн були запеклі суперечки: чому пророк з'явився сам і чи не міг це бути демон за особливим дозволом Бога? Адже в першому випадку це означало б, що відьма може керувати Богом пророком. А вона, між іншим, порушує закон і творить чаклунство. А якщо це демон, це підтверджувало б святі тексти про те, що насправді всі душі належать Богу і не можуть бути викликані.

Християнство



Патемурфій

Християнська традиція багато успадкувала від іудейської, але завдяки роботам отців церкви ввібрала в себе і греко-римські елементи. Тут стосунки з померлими вибудовуються особливим чином: з одного боку, некромантія прямо і однозначно заборонена Біблією, з іншого — деякі померлі подвижники (святі) сприймаються як заступники, посередники між Богом і людиною, здатні передати молитву прохача Богу. У церквах зберігаються мощі, які, на думку віруючих, мають особливу силу — святість.

У житіях деяких святих можна знайти епізоди, дуже схожі на некромантію. Наприклад, преподобний Макарій Великий за допомогою молитви пожвавлює труп з метою встановлення невинності передбачуваного вбивці. Дух повертається в тіло, але відповідає на запитання з-під землі, перебуваючи у своїй могилі. Преподобний Руфін розповідає історію про пустельника Патермуфії, який тимчасово оживив померлого ченця, щоб з'ясувати, чи задоволений той тим, як був підготовлений його похорон. Також Патермуфій через поцілунок і молитву пожвавлює брата за вірою, з яким не встиг попрощатися. Цікаво, що в цьому випадку старець пропонує померлому вибір знову померти або продовжити жити.



Пожвавлює померлих і преподобний Марк Гробокопатель. Таку силу він отримав від Бога, оскільки багато працював, готуючи місця для поховання ченців (про що свідчить його прізвисько). Важливо розуміти, що християни не ототожнюють описане з некромантією як частиною забороненого мистецтва магії, а відносять такі епізоди до чудес — видатних незвичайних подій Бога. Чудесам протиставляються ритуали, здійснені з користі, марнославства і, відповідно, що йдуть проти Бога. Згадку про таку некромантію можна побачити в Новому Завіті (Дії 8:9–24). Сучасник апостолів Симон Волхв намагається воскресити сина вдови, якого несуть до місця похорону, але зазнає невдачі, хоч і добивається того, що померлий починає рухати головою. Наголошується, що в цьому випадку повернення душі в тіло лише обман, скоєний за допомогою демонів.



На описи контактів з померлими вплинула і християнська практика індульгенцій, яку застосовує католицька церква, адже завдяки індульгенції померлий може звільнитися з чистилища. Це породило низку оповідань, у яких померлі намагаються обміняти свої послуги відпущення гріхів. Привиди, що з'явилися, просили зробити пожертвування церкви і піднести за них молитви. Близько XV століття в європейському фольклорі з'являються сюжети, в яких священики мають особливе знання про те, як викликати мертвого.

Середні віки та Новий час



Незважаючи на велику кількість згадок про магічні книги в середньовічному фольклорі, реальних робіт, присвячених некромантії, практично не збереглося. Можливо, цьому сприяла активна боротьба церкви з єресями. Однак у пізнішій літературі зустрічаються як описи практик спілкування з померлими, а й спроби їх класифікації, хоча автори й звертаються до цієї теми дуже неохоче.



Агріппа в «Окультній філософії» (1531–1533), посилаючись на грецькі описи, говорить про два види некромантії: некіомантію та скіамантію. Некіомантією названо пожвавлення трупів, «здійснити якесь без крові неможливо». Скіамантія — заклик душ, яке, однак, не обходиться без трупа або його частин, «бо подібні речі містять у собі дружню їм [духам] духовну силу». Обидва види некромантії явно не схвалюються автором, але другий виглядає для нього менш відразливим.



Незважаючи на загальне несхвалення, є і описи скоєних некромантичних ритуалів. Наприклад, в англійській книзі «Стародавні надгробні пам'ятники» (1631) Д. Уівера описано, як Едвард Келлі та Пол Уоррінг за допомогою магічних кіл і заклинань воскрешають юнака, який за життя і сам був причетний до занять магією. Дух повертається в тіло і піднімається, приймаючи вертикальне положення (дуже притаманно грецьких описів пожвавлення трупів), після чого дає відповіді питання магів.

Спіритизм



З повідомлення про те, що сестри Фокс у своєму будинку вступили в контакт із примарою через стуки, в США, а потім і в усьому світі набуває широкого поширення спіритизм. Досить швидко виникають течії, послідовники яких будують своє життя відповідно до рекомендацій духів, збирають інформацію про потойбічне життя та духовні світи. Широко обговорюється питання про те, з ким відбувається спілкування — із померлими чи шкідливими духами. Духів намагаються сфотографувати та дослідити. Матеріалізації різних предметів із духовного світу стають публічними шоу. Столоверчення займаються як в елітних салонах, так і в купецьких і навіть у сільських будинках.



Популярність спіритизму вщухає лише до 1930-х, однак і в наш час існують гуртки та суспільства, які активно практикують його різні види. Відгомони популярності спіритичних сеансів ми можемо спостерігати в різних традиційних ворожіннях, а також у побутовій і навіть дитячій магії: ворожіння на колі за допомогою блюдечка, підвішеного на нитці кільця або голки, виклик духу за допомогою блюдця і т.д.

Сучасність



До кінця XX століття некромантія знову починає активно з'являтися в інформаційному просторі. До неї звертаються у художній літературі, музиці, фільмах, телешоу. Граючи на найбільшому страху людини, страху смерті, маючи імідж забороненого і небезпечного мистецтва, некромантія в той же час знаходить якийсь романтичний ореол, приковуючи до себе увагу людей. Стародавні практики знову стають популярними серед тих, хто цікавиться магією, езотерикою, окультизмом. На тематичних ресурсах в інтернеті обмінюються способами та рецептами. Практикуючі некромантію діляться розповідями про успішний досвід та обговорюють результати. Сучасні методи є сумішшю з великої кількості стародавніх джерел і активно доповнюються. В одному ритуалі можуть злитися елементи вуду, мексиканського культу Святої Смерті, грецьких, римських описів ритуалів та методів європейської магії.



Некроманти цілком відкрито пропонують та рекламують свої послуги. Жоден сезон «Битви екстрасенсів» не обходиться без тих, хто розмовляє з мертвими. За деяку суму вам легко організують прогулянку кладовищами та проведуть практичні заняття.

Досить цікавим сучасним напрямком у некромантії є «інформаційна транскомунікація», заснована на «феномені електронного голосу», відкритого 1959 року шведським кінопродюсером Фрідріхом Юргенсоном під час запису співу птахів.



Використовуючи спеціальну апаратуру та техніку, вони намагаються науково довести існування потойбічного світу та можливість контакту з його мешканцями, у тому числі з померлими. Окрім аудіозаписів, активно використовується метод фотографії парфумів. Наприклад, згідно з «водним методом», щоб побачити дух, необхідно наповнити водою посудину, бажано з дном, що відбиває, привести воду в рух і зробити кілька фотографій (що відсилає нас до грецької леканомантії — ворожіння з посудини з водою). Надалі цих фотографіях у випадкових відблисках шукають зображення «тонкого світу» та її жителей.



Таким чином, можна бачити, що некромантія не пішла в історію, а продовжує існувати, розвиватися та змінюватися. Практикуючі контакти з померлими постійно перебувають у пошуку нових технологій та методів. Як і люди стародавніх цивілізацій, наші сучасники шукають відповідь на питання про те, що чекає на нас за неминучою гранню, яку кожен рано чи пізно переступить. Залишається сподіватися, що припущення цих дослідників про те, що зі смертю життя не закінчується, одного разу знайдуть своє підтвердження.