У яких не було нічого романтичного, чи зворушливого, як ми бачили у фільмах "Блакитна лагуна", або "Ізгою". Це важке випробування, з яким можуть справитися далеко не всі. 
Все дуже болісно, прозаїчно і шанси не померти після того, як вижив у аварії корабля, дуже малі. Але людям із цієї добірки це вдалося. Ось тільки якою ціною...
Ада Блекджек 
Пекла з сином
Дівчина-інуїт Ада (у дівоцтві Делутук) жила не найвеселішим життям. З трьох дітей вижив лише один, а згодом помер і молодий чоловік. У неї не було вибору і довелося віддати сина до притулку, щоби піти заробляти гроші. Алан Кроуфорд із Канади запропонував дівчині попрацювати швачкою та куховаркою в арктичній експедиції.
П'ятеро людей: Алан, Ада, полярники Фред Маурер, Лорн Найт та Мільтон Галле виїхали у бік острова Врангеля 16 вересня 1921 року. Їм потрібно було випередити японську експедицію, яка хотіла заявити свої права на острів. Зимівка видалася непростою: їжа швидко закінчилася, а полювання, попри надії команди, результатів не принесло. 
Маурер, Галле та Кроуфорд вирішили поїхати назад додому. А ось Ада відмовилася і залишилася з Найтом на острові, який був тяжко хворий і не міг пересуватися. Також з ними залишився експедиційний кіт Віц.
Полярники зникли дорогою назад. Найт помер невдовзі після їхнього від'їзду. Ада жила разом із котиком одна півтора року. Вона навчилася полювати, жити в екстремальних умовах і лише 1932 року її врятувала з острова експедиція Гарольда Нойса.
Пекла повернулася, забрала свого єдиного сина з притулку і перебралася з ним до Сіетлу.
Олександр Селькірк 
За 4 роки і 4 місяці проведених на безлюдному острові шотландський боцман зміг впоратися з усіма випробуваннями, що випали на його долю і став прототипом того самого Робінзона Крузо.
У 1703 році, у квітні, Селькірк брав участь у британській експедиції до узбережжя Південної Америки і, чесно кажучи, за рік дістав всю команду корабля Cinque Ports своїми скандалами.
Під час чергових розборок Селькірк зажадав, щоб його висадили і капітан Чарльз Пікерінг із радісним криком відразу виконав його прохання. Боцман намагався, звичайно, взяти назад свої слова, але перше слово дорожче за друге, так що... Ласкаво просимо на безлюдний острів Ма-а-Терра, містер Селькірк. 
На щастя, до боцмана там уже якийсь час жили переселенці і вони залишили по собі кішок із козами. Тварини встигли здичавіти, але й Селькірк нікуди не поспішав: він приручив кіз, отримав свіже молоко, м'ясо, шкури, з яких він шив щось на зразок одягу. Коти рятували Олександра від щурів і були щось на зразок дружньої компанії. Ще на острові він знайшов їстівні ягоди та дику ріпку.
Тільки на початку 1709 року у Мас-а-Тьєрра кинув якір британський корабель Duke. Екіпаж з подивом виявив на острові Селькірка, що вже цілком обжився. Боцмана було врятовано, а після повернення на батьківщину став дуже знаменитий: про нього писали у всіх газетах, а в пабах, де він любив проводити час, стояли черги з бажаючих пригостити його алкоголем і послухати історії.
Через кілька років Олександр Селькірк у складі королівського флоту вирушив до Західної Африки і там помер від жовтої лихоманки.
Джеральд Кінгсленд та Люсі Ірвін 
Ця пара опинилася на острові виключно за власним бажанням.
Джеральд Кінсленд, вже немолодий британський журналіст, на початку 1980-х, захотів провести соціальний експеримент і прожити один рік далеко від цивілізації, на тропічному острові. У пошуках свого П'ятниці він написав у журналі оголошення, на яке озвалася Люсі Ірвін.
І ось, у 1982 році, Кінгсленд та Ірвін вирушили на острів, розташований між Австралією та Новою Гвінеєю. Але спочатку вони одружилися, щоб полегшити собі отримання віз.
І тільки опинившись уже на Таїні, молодята зрозуміли, що вони взагалі не мають нічого спільного. Але на острові не було не тільки людей, а й РАГСів (та й взагалі якихось офіційних установ, так що мимоволі їм довелося вчитися спільного життя, та ще й в екстремальних умовах. І Джеральд, і Люсі зізнавалися, що пошук порозуміння виявився їм складніше, ніж будь-які побутові складності. 
На жаль, в 1983 році на острів обрушилася посуха, і у пустельників не залишилося запасів прісної води. Їх врятували аборигени з острова Баду, розташованого неподалік. Після повернення до Британії пара негайно розлучилася і обидва написали за книгою. Обидві вони стали справжніми бестселерами: "Островітянин" та "Викинуті".
Павло Вавілов 
У 1942 році екіпаж криголама "Олександр Сибіряков" вступив у бій у німецьким крейсером Admiral Scheer недалеко від острова Домашній (Карське море). Практично всі пасажири та екіпаж чи загинули на борту під час пожежі, чи їх захопили в полон.
Ось тільки кочегар Павло Вавілов у воду потрапив пізніше за всіх, а пізніше зміг видертися на вцілілий рятувальний вельбот. Пощастило ще, що було 25 серпня, і вода була відносно теплою. Він знайшов у човні галети, сірники, барило води. Вавілов виловив у воді теплий одяг і мішок висівок, а потім попрямував на сигнали маяка і опинився на безлюдному острові Білуха.
34 дні кочегар жив на острові, де крім нього були лише симпатичні білі ведмедики. Павло облаштував собі більш-менш безпечне житло на верхньому майданчику маяка, харчувався варевом із висівок і пив талу воду, бо у вересні в тих краях сніг уже був. 
Судно "Сакко"
Запаси закінчувалися і, на щастя кочегара, Вавілова побачила команда пароплава "Сакко", що проходив неподалік. Гідролітаком, відправленим на порятунок Вавилова, керував легендарний полярний льотчик Іван Черевичний.
Після порятунку Павло Вавілов досить швидко прийшов до тями і працював на криголамах "Ленін" і "Георгій Сєдов".
0 коментарів
