Калаші - унікальний пакистанський народ зі слов'янською зовнішністю (12 фото)

Напевно, будь-який мандрівник, опинившись у Пакистані, очікує побачити серед місцевого населення суцільно смаглявих, карооких і темноволосих людей. І по суті так воно і є. Ось тільки, як і в будь-якому правилі, у типовій характеристиці місцевого населення Пакистану також зустрічаються свої винятки, і ім'я їм калаші.





Калаші - нечисленний народ, що населяє дві долини правих приток річки Читрал (Кунар) у горах південного Гіндукуша в окрузі Читрал провінції Хайбер-Пахтунхва (Пакистан). Найбільш яскравими відмінними рисами цього народу є, по-перше, унікальна релігія. Калаші живуть переважно мусульманському суспільстві, а самі, тим часом, досі сповідують язичницьку релігію. По-друге, зовнішність представників цього невеликого народу справді дивовижна! Калаші, перш за все, пакистанці, проте, дивлячись на них, мимоволі в цьому сумніваєшся. У калашів типова слов'янська зовнішність: світле волосся, біла шкіра, блакитні чи сірі очі.



У зв'язку з цією обставиною життя цього народу оточене всілякими легендами. Так, згідно з однією з них, калаші є нащадками воїнів Олександра Македонського. За другою, спадкоємцями стародавніх «аріїв» андронівської культури, що прийшли на землі сучасного Пакистану з північних степів Євразії – Причорномор'я та Приазов'я. Та й самі калаші вважають себе особливими. Вони свято зберігають свої традиції і вірять, що їхній народ існуватиме доти, доки місцеві жінки носять національні шати.





Важливу частину життя калашей займають свята, яких у календарі цього невеликого народу дуже багато. Однак головними все ж таки залишаються день народження та похорон. І, в принципі, ці дві події відзначаються з однаковим розмахом, оскільки, нагадаю, калаші – язичники, які вірять у потойбічне життя. Тому і смерть для них не є трагедією, а лише переходом до іншого світу. Калаші вірять, що і земне, і потойбічне життя рівноцінні, а значить і проживати їх потрібно безтурботно. Але для цього слід добре задобрити богів.



До слова, калашський божественний пантеон складно порівняти з пантеонами інших народів, що вже існують. Історики вважають, що найбільше він схожий на грецьку, оскільки і в тому, і в іншому є верховний бог Дезау і безліч інших схожих божеств і духів. Звернення ж калашів до богів відбувається через дехара, жерця, який, власне, і робить жертвопринесення. Усі обряди калашів супроводжуються ритуальними танцями та піснями та демонстрацією національних костюмів.



І в цілому калаші дуже ревно ставляться до своєї віри: вони всіма можливими способами намагаються зберегти її і припиняють усі спроби звернути їх до мусульманства. Виняток становлять лише дівчата, які зважилися вийти заміж за чоловіка, що належить до іншої віри. Однак такі випадки поодинокі.



Грецьке вплив простежується й інших сферах життя калашей. Так, наприклад, будинки вони будують за македонським принципом - з каменів та колод, а фасади прикрашають розетками, зірками та хитромудрими грецькими візерунками. Зате завдяки підтримці Японії села калаш були електрофіковані.



Основними щоденними заняттями калашів є землеробство та скотарство. Місцеві жителі самі печуть хліб, виготовляють олію та сир, тому саме ці продукти й становлять основу із щоденного раціону. Козяче молоко, якраз, і є одним із основних продуктів харчування калашів. При цьому жінкам дозволено вживати його лише у свіжому вигляді. Забій худоби відбувається в урочистій обстановці, і жінкам дозволяється їсти тільки м'ясо самок.



Крім того, калаші вирощують пшеницю, ячмінь, просо та кукурудзу, а також збирають волоський горіх, шовковик та виноград, з якого надалі роблять вино. У громадах калашей існує поділ на "ранги" - це щось на зразок соціальної ієрархії. І, звичайно ж, чим цей ранг вищий, тим більш шанованим і шанованим вважається людина. Житель села, який бажає отримати більш високий ранг, а також інші ритуальні та соціальні права, повинен влаштувати, за свій рахунок зрозуміло, на «свято заслуг» - особливе ритуальне бенкет, на яке запрошуються усі мешканці поселення.



Ранг людини визначається його «заслугами» перед суспільством: наприклад, витраченими на свято коштами та наявністю худоби. Людина, яка не пошкодувала грошей на таке свято, отримує голос на зборах старшин села та право на встановлення посмертної статуї. Також ранг та повагу односельців можна було заслужити і завдяки військовим досягненням: набігам на сусідні поселення чи вбивству ворогів.



Відносини між чоловіком і жінкою у калашів будуються на принципах моногамії, проте не обов'язково, що такий шлюб триватиме все життя. Жінки у калашів мають досить великі свободи. Вони, наприклад, можуть самі вибирати собі обранця і навіть розлучитися, якщо раптом сімейне життя не залагодиться. Тільки з однією умовою: новий коханий повинен буде виплатити колишньому чоловікові компенсацію у подвійному розмірі посагу нареченої! А ось пологи у калашів вважаються процесом "брудним", і коли в житті жінки настає момент "х", вона віддаляється у спеціальне місце під назвою "башалі", до якого не повинен підходить ніхто з мешканців села.



Сьогодні калаші - практично пам'ятка Пакистану, і в їх поселення часто навідуються туристи та представники ЗМІ. Така увага, треба сказати, не надто тішить калашів, які звикли до тихого та розміреного життя. Тому коли в Пакистані починається зима, калаші з полегшенням видихають. Взимку всі дороги, що ведуть до села, щедро засипає снігом, і дістатися до поселення калашів цікавим роззявам неможливо.