Про життя та творчість письменника. 
Я не хочу, щоб мою творчість підганяли під рамки одного конкретного жанру.
Роджер Желязни
У першій половині 1990-х на простори ринув потік перекладної фантастики. І особливою популярністю користувалася досі майже незнайома нам фентезі. Серед книг, що з'явилися, особливе враження на неофітів справив цикл «Хроніки Амбера», вражаюче несхожий на вже відомі в нашій країні історії Толкіна і Говарда. Та й ім'я автора пестило слух своєю незвичністю — Роджер Желязни. Віяло чимось рідним, слов'янським... 
ДЕТАЛЬНО ПІДГОТОВЛЕНИЙ СТАРТ
Американці — нація іммігрантів із різних куточків нашої планети. Причому люди, які приїхали до Штатів, здебільшого швидко поєднуються з представниками інших народів. І коли поляк Юзеф Франк Желязни познайомився в Чикаго з симпатичною американо-ірландкою Джозефіною Флорою Суєт, він не надто довго тягнув із сім'єю. Плодом польсько-ірландського союзу став стовідсотковий американець Роджер Джозеф Крістофер Желязни, який народився 13 травня 1937 року в маленькому містечку Евклід, розташованому неподалік Клівленда — промислового центру штату Огайо.
Мати Роджера як справжня ірландка любила міфологію і з дитинства буквально загодовувала свого єдиного сина різноманітними казками і легендами. Роджер дуже рано навчився читати, і, ще зовсім пацаненком, вдавався буйним фантазіям на тему прочитаних книг та їх героїв.
Мені було шість років. Читаючи розповіді, я думав, що зробив би з героями по-іншому. Якось мене осяяло: «О, я ж можу це зробити».
Роджер Желязни 
Евклід – одноповерхова Америка.
Спочатку юне обдарування писав свої казкові історії на всьому, що потрапляло під руку, поки батько на одинадцятий день народження не подарував чаду машинку, що пишуть. Роджер переключився на НФ-оповідання, бо приблизно в цей час захопився фантастикою. Причому хлопчик виявився напрочуд обережним і допитливим для своїх років. Вирішивши, що не має достатнього багажу знань для професійного заняття творчістю, Роджер ґрунтовно засів за теорію, вивчаючи літературні прийоми. Такий підхід приніс свої плоди – вже під час навчання хлопчик став редактором шкільної газети та членом місцевого письменницького клубу. Однак честолюбному тінейджерові зовсім не хотілося бути одним із багатьох літературних ремісників — він мріяв про славу та гроші. Тому, після першої невдачі (Роджер відіслав розповідь, написану наслідування «Марсіанським хронікам» Бредбері, самому Джону Кемпбеллу, але відповіді не було), підліток вирішив кілька років почекати. Так би мовити, набратися життєвого досвіду та знань, а вже потім штурмувати літературні вершини. 
«Альма матер» Желязни у Клівленді...
Желязни часто публікував вірші та прозу у шкільних журналах, двічі (у 1957 та 1959 роках) ставав лауреатом Finley Foster Poetry Prize. 1955-го, після коледжу, Роджер вступив на відділення психології Клівлендського Західного університету, проте досить швидко перейшов на факультет англійської словесності, де й здобув ступінь бакалавра. Наприкінці 1960-го він півроку прослужив у Національній гвардії — переважно у Техасі. Виїхавши до Нью-Йорка, Роджер знову взявся за навчання, отримавши в 1962 році ступінь магістра Колумбійського університету, де захистив дисертацію з англійської драми періоду Єлизавети I і Якова I. І всюди Желязни накопичував той самий життєвий досвід, без якого вважав заняття літературою безглуздя затеєю: займався фехтуванням, східними єдиноборствами і дзеном, складав вірші, грав у шахи, вивчав хінді та японську. І дуже багато писав... 
... та Нью-Йорку.
Кілька разів Роджеру вдалося продати свої розповіді в різні фантастичні журнали — вперше в Amazing Stories 1962 року («Гра пристрастей», гонорар — 20 доларів). Але творчість не могла його прогодувати, тому Желязни почав працювати у федеральному управлінні соціального забезпечення — спочатку Клівленда, потім Балтімора, водночас займаючись твором фантастики. 
Я пообіцяв собі, що спочатку не замахуватимуся на щось грандіозне. Мені дуже багато треба було навчитися. Перші кілька років я збирався присвятити творенню невеликих творів. По-перше, їх легше писати, а по-друге, на них можна повчитися багатьом літературним штучкам.
Роджер Желязни
У 1964 Желязни пережив подвійне потрясіння: спочатку раптово помер батько, а потім Роджер мало не загинув, потрапивши в серйозну аварію. Але завдяки катастрофі Роджер познайомився з Шерон Стіберл, з якою незабаром одружився. Щоправда, цей шлюб вдалим не назвеш — не минуло й двох років, як вони розлучилися. Буквально за кілька місяців після розлучення, вже в Балтіморі, Роджер зустрів Джудіт Еллен Келлахан — справа дуже швидко закінчилася весіллям. Мабуть, до письменства Желязни підходив набагато обачно, ніж до вибору супутниць життя.
Державним службовцем Желязни пробув ще три роки, з 1 травня 1969-го цілком присвятивши себе літературі. На той час він уже вважався найвизначнішим представником американської НФ. Причому вторгнення у фантастику Желязни спланував як військовий стратег і скрізь досягав успіху. Вже 1964 року оповідання «Роза для Екклезіаста» було номіновано на «Хьюго». А в 1966 Желязни отримав одразу дві «Неб'юли» за повісті та «Хьюго» за роман «Цей безсмертний». Великий резонанс набули романи «Творець снів», «Острів мертвих», «Князь Світла». Так буквально за кілька років Желязни перетворився на символ американської «нової хвилі».
ЦИКЛИ РОДЖЕРА ЗАЛІЗНИ 
Хроніки Амбера
"Дев'ять принців Амбера" (Nine Princes in Amber, 1970)
«Рушниці Авалона» (The Guns of Avalon, 1972)
Пригоди люблячих родичів.
"Знак Єдинорога" (Sign of the Unicorn, 1975)
"Рука Оберона" (The Hand of Oberon, 1976)
"Володіння Хаосу" (The Courts of Chaos, 1978)
"Карти долі" (Trumps of Doom, 1985)
"Кров Амбера" (Blood of Amber, 1986)
"Знак Хаосу" (Sign of Chaos, 1987)
"Лицар Тіней" (Knight of Shadows, 1989)
"Принц Хаосу" (Prince of Chaos, 1991)
А також 5 оповідань та путівник світом. 
Хроніки Ділвіша
"Ділвіш Проклятий" (Dilvish, the Damned, 1982)
"Зачарована земля" (The Changing land, 1981)
Френк Сандау
"Острів мертвих" (Isle of the Death, 1969)
"Померти в Італбарі" (To Die in Italbar, 1973)
Світ чаклунства
«Підмінений» (Changeling, 1980)
"Одержимий магією" (MadWand, 1981)
Рудий демон (разом з Робертом Шеклі)
"Принесіть мені голову прекрасного принца" (Bring Me the Head of Prince Charming, 1991)
«Кіль у ролі Фауста тобі не досягти успіху» (If at Faust You don't Successed, 1993)
"Театр одного демона" (A Farce to Be Reckoned With, 1995)
НОВІ ГОРИЗОНТИ
Щоб прогодуватися за рахунок літературної діяльності, треба було писати побільше романів — бажано, скласти якийсь цикл, що добре продається. Однак коли Желязни почав працювати над романом «Дев'ять принців Амбера», то не розраховував відкрити їм серію — замислювалася максимум дилогія.
Я думав, що вийде одна книга, ну максимум ще один сіквел трохи згодом. Я й уявити не міг, що ідея так розростеться.
Роджер Желязни
Роман вийшов у 1970, через два роки Желязни випустив другий амберський том «Рушниці Авалона». Історія про буйну сімейку «бурштинових» аристократів так сподобалася читачам, що Желязни був буквально змушений її продовжити. Правда, в ті роки сам Роджер не прагнув до потокової творчості, воліючи варіювати жанри, напрями та ідеї. 
Герої «Амбера»: Корвін...
1970-ті — час бурхливого розквіту його письменницької кар'єри, коли рік у рік у друку з'являлися яскраві, здебільшого нестандартні твори. За повість «Повернення ката» (1976) Желязни дістається дубль найпрестижніших фантастичних премій «Хьюго» та «Hеб'юла», а Американська бібліотечна асоціація називає «Двері у піску» найкращою книгою року для підлітків. У 1977 з'явилася перша екранізація - фільм "Долина прокляття" (втім, не дуже вдалий). І під завісу цього бурхливого десятиліття вийшла заключна книга амберських хронік. 
...і Мерлін.
Несподівано саме амберська серія перетворилася на візитну картку Роджера Желязни — адже він цього якраз і не планував! В Америці у вигляді покетів «Хроніки Амбера» перевидавались щороку, вербуючи під свої прапори дедалі більше нових шанувальників. Цикл породив безліч клубів, рольових ігор, з'явилися аматорські журнали та серії фанфіків, причому не лише у Штатах.
Вхопивши успіх за хвіст, Желязни зовсім не збирався втрачати шанс. Він заснував невелику корпорацію Amber і почав писати другу пенталогію «Хронік» — цього разу цілком усвідомлено пишучи саме серію. Її головним героєм став принц Мерлін, син Корвіна, протагоніста першого п'ятикнижжя. «Хроніки Мерліна» значно поступаються попереднім амберським романам. Однак майстерність Желязни нікуди не поділася - його енергійно написані книги розкуповувалися влітку. Тим більше, що «Амбер» вже набув культового статусу — у цьому випадку комерційний успіх стає незаперечним чинником. 
Вся епопея про бурштинове королівство — в одному томі.
Втім, дорікати Желязни за комерціалізацію творчості мова не повернеться. Зрештою, йому треба було годувати сім'ю, бо 1970-ті виявилися успішними не лише в галузі творчості — Роджер тричі ставав батьком. З 1975 року родина Желязни переїхала до Санта-Фе (штат Нью-Мексико), бо письменнику захотілося мати будинок у горах.
Єдине, чого мені тут не вистачає - це води. Я дійшов висновку, що для щастя вам потрібні або гори, або вода. А гори Санта-Фе є, і дуже красиві.
Роджер Желязни
ОКРЕМОВІ РОМАНИ РОДЖЕРА ЗАЛІЗНИ
"Цей безсмертний" (This Immortal, 1965)
"Творець снів" (The Dream Master, 1966)
"Князь світла" (Lord of Light, 1967)
"Долина прокляття" (Damnation Alley, 1969)
"Створення світла і темряви" (Creatures of Light and Darkness, 1969)
Джек-з-тіні (Jack of Shadows, 1971)
«Сьогодні ми вибираємо обличчя» (Today We Choose Faces, 1973)
"Двері в піску" (Doorways in the Sand, 1976)
"Міст праху" (Bridge of Ashes, 1976)
«Господь гніву» (Deus Irae, 1976), разом з Ф.Діком
"Дорожні знаки" (Roadmarks, 1979)
"Вітки" (Coils, 1980), совм. з Ф. Саберхагеном
"Око Кота" (Eye of Cat, 1982)
"Чорний трон" (The Black Throne, 1990), совм. з Ф.Саберхагеном
"Маска Локі" (The Mask of Loki, 1990), совм. з Т.Т. Томасом
"Спалах" (Flare, 1992), совм. з Т.Т. Томасом 
«Ніч у тужливому жовтні» (A Night in the Lonesome October, 1993)
"Дикі землі" (Wilderness, 1994), совм. з Дж. Хаусманом
"Хрономастер" (Chronomaster, 1996), совм. з Д. Ліндсколд
"Доннерджек" (Donnerjack, 1997), совм. з Д. Ліндсколд
"Психолавка" (Psychoshop, 1998), совм. з А. Бестером
"Лорд Демон" (Lord Demon, 1999), совм. з Д. Ліндсколд 
ОСТАННІ КОРДОНІ
«Хроніки Амбера» чудово продавалися по всьому світу — так Желязни набув фінансової незалежності. Тому в другій половині 1980-х він суттєво стримав свій творчий запал. Та й багато старих шанувальників до нього трохи охолонули — так часто буває щодо комерційно успішних авторів. Втім, кілька творів малої форми було відзначено престижними преміями — повість «Двадцять чотири види на Фудзі кисті Хокусая» (1986) та оповідання «Вічна мерзлота» (1987) отримали «Хьюго». 
Желязни знову взявся за поезію, випустивши кілька збірок. Разом із художником Греєм Морроу він видав ілюстровану книгу — Желязни вигадував, а Морроу втілював його фантазії. У 1990-х Роджер виявив ще один талант — художнього читця. Його моновистави — як за власними книгами, так і за творами інших авторів, — незмінно мали успіх у слухачів. 
Кілька разів Желязни брався за спільні романи. Ще в 1976 році вийшов «Господь гніву», написаний разом з Філіпом Діком. Потім були «Вітки» (1982) і «Чорний Трон» (1990), вигадані на пару зі старим другом Фредом Саберхагеном. У двох романах із Томасом Т. Томасом та «демонічної» трилогії з Робертом Шеклі Желязни лише пропонував сюжети та ідеї, які на папері втілювали його співавтори. Щодо сольної творчості, то найкраща книга його пізнього періоду — це, мабуть, постмодерністська іронічна фантазія «Ніч у тужливому жовтні» (1993), яку Желязни писав уже хворим. 
Джейн і Роджер: щасливі разом (1994).
Через ряд причин Роджеру в цей час було особливо не до творчості. Під кінець 1980-х він звів знайомство з письменницею-початківцем Джейн Ліндскольд, яка була затятою фанаткою його книг.
Зазвичай, я не відповідаю на листи фанатів, але вона була винятком. Почалося листування. Через деякий час ми потоваришували. Джейн викладала у коледжі у Вірджинії і збиралася написати мою біографію.
Роджер Желязни
Вперше на власні очі вони зустрілися 1989-го, у Нью-Йорку. Через 4 роки іменитий письменник розлучився з дружиною і пішов до Джейн Ліндскольд. Схоже, з нею він був щасливим. Але тривало це недовго.
Желязна мала рак шлунка, він давно знав про свою хворобу, піддавався хіміотерапії, завдяки якій, здавалося, хвороба потроху відступала. Проте 13 червня 1995 року в нього стався гострий напад ниркової недостатності. Настала термінова госпіталізація, але нічого не допомогло. Через день, 14 червня, у лікарні Сент-Вінсент міста Санта-Фе, у віці 58 років Роджер Желязни помер. До останньої хвилини поряд з ним були вірна Джейн, молодший син Трент та кілька друзів із місцевого клубу любителів фантастики. Після кремації порох письменника був розвіяний над горами, які він так любив. 
ЦІКАВІ ФАКІЇ
- Роджера Желязни у нас часто називають далеким нащадком уродженців Східної Європи. Насправді, за чоловічою лінією Желязни є американцем лише в першому поколінні (з натяжкою — у другому). Його батько Юзеф народився в Рипині, невеликому містечку польського Помор'я, розташованому за 169 кілометрів від Варшави. Коли Юзек був ще дитиною, сім'я у пошуках кращого життя вирушила за океан.
- Ще з самвидавських часів у СНД існує традиція озвучувати прізвище письменника як Желязни. З одного боку, це неправильно — якщо користуватися англізованою версією, точніше буде все ж таки Зелазні. З іншого боку, прізвище батька по-польськи пишеться як Żelazny. Тож перекладачі недалекі від істини. 
Побічні продукти Амбера: РПГ.
- У Роджера Желязни було троє дітей, все від Джудіт Келлахан. Два сини - Девін (1971 р.н.) і Джонатан Трент (1976 р.н.), в 1979 народилася донька Шенон.
- Деякі книги Роджер Желязни видавав під псевдонімом Харрісон Денмарк.
- У Роджера Желязни багато нагород: шість премій Hugo Award (1966, 1968, 1976, 1982, 1986, 1987) і 8 номінацій, три Nebula Award (1965 - двічі і 1975) і 12 номінацій, по дві 1986) та Balrog Award (1980, 1984), а також Apollo Award-1972, австралійська Ditmar Award-1977, японська Seiun Award-1984.
- Сюжетоутворюючі ідеї Амберських хронік - мультиверсум світів-відбитків і група людей, що їх контролює, жорстко конкурують між собою, - запозичені Желязни з Тоанського циклу Філіпа Жозе Фармера.
– За книгами Желязни виходило 6 коміксів: найвідоміший випускав DC Comics у 1996 році – на основі двох перших романів «Хронік Амбера».
- Ентомолог доктор Мартенс назвав на честь письменника один з різновидів павуків - Sclerocypris zelaznyi. 
... та фензин.
МАЕСТРО ЦУКРОВОЇ ОЧІ
У чому секрет успіху Желязни? Його твори чудово красиві і багатошарові. Хоча це зовсім не означає, що у книгах неймовірно глибинний зміст. Скоріше, його імітації. За словами видатного фантаста і критика Брайана Олдісса, Желязни здатний приготувати відмінну цукрову глазур, проте торта читач так і не отримає.
Желязни чимало працював у співавторстві.
Мабуть, недарма найпопулярнішим твором Желязни стали Хроніки Бурштинового королівства, у яких принцип «цукрової глазурі» реалізовано найповніше. Гострий авантюрний сюжет – раз. Яскраві характери героїв – два. Різноманітна незвичайна реальність із продуманими законами та правилами — три. Насмоктані звідусіль філософські, міфологічні та езотеричні символи, що створюють ілюзію багатозначності тексту — чотири. Образна мова, повна ремінісценцій та ігри слів — п'ять. Іронічна манера викладу – шість. І підсумкова перевага - рідкісне вміння об'єднати всі верстви свого твору в єдине ціле. Щось подібне набагато пізніше проробили брати Вачовські у «матричній» трилогії, поєднавши чумовий екшен, кіберпанківський фантик та море багатозначних розмов у самодостатній продукт, який можна тлумачити по-різному. Глибокова думка філософська сага чи чисто комерційний бойовик? Кожен вирішує сам...
Отже, для мене є історії героїв, історії ідей та історії образів, Це відноситься до способу, яким вони проникають у мій всесвіт. Закінчений твір у найкращому разі має містити всі три елементи. Хоча й двох достатньо.
Роджер Желязни
* * *
Роджеру Желязни вдалося напрочуд точно намацати розумний баланс між розважальністю, пізнавальністю та повчальністю. Його книжки витончені, розумні, їх цікаво читати, часом вони змушують поламати голову... Що ще треба для щастя?
0 коментарів
