5 маловідомих воєн, які забрали мільйони життів і сталися в останні 150 років (7 фото)

Ці конфлікти не вивчаються під час уроків історії, про них мало писали ЗМІ.





Кожна така війна виявилася фатальною для свого регіону, але вона залишилася непоміченою у світі. У цій статті ми підібрали 5 найбільш кровопролитних військових кампаній, що сталися останні 150 років і залишилися малопомітними.

Парагвайська війна (1864 – 1870 рр.)



Конфлікт, що розгорнувся між Парагваєм та союзом Бразилії, Аргентини та Уругваю. До другої половини XX століття Парагвай знаходився на піку своєї могутності. Країною керував диктатор Антоніо Лопес, який поклав курс на побудову автаркії – автономної та закритої від усього світу економіки.

Спочатку така стратегія давала плоди. Однак розвиток обмежувався відсутністю виходу в море та протидією Бразилії та Аргентини. Останні 1864 року окупували Уругвай.

Окупацію сусіда парагвайська влада вважала загрозою і оголосила Бразилії та Аргентині війну. Водночас з'явився привід придбати вихід до моря. Армія Лопеса мала чисельну та технологічну перевагу. Однак вона була змушена воювати на кількох фронтах і мала в десятки разів менше резервістів, ніж противники, в результаті зазнала поразки.





У боях загинуло 90% чоловічого населення Парагваю. Загальні втрати держав становили до 1 млн осіб. Парагвай втратив до 70% мешканців країни. Нація виявилася майже знищена. Країна втратила половину своєї території і до сьогодні залишається однією з найбідніших держав Латинської Америки.

Війна за незалежність Біафри (1967 – 1970 рр.)

Біафра – самопроголошена республіка на південному сході Нігерії, нафтова житниця та колись найбільш економічно розвинений регіон країни.

Коріння конфлікту відносять до англійської колоніальної спадщини, коли європейці склали в Нігерії штучні адміністративні кордони штатів, незважаючи на культурні та релігійні відмінності. За підсумками, відразу після здобуття незалежності по всій країні почалися міжетнічні конфлікти, які переросли у сепаратистську війну.

Поступаючись федеральним військам у чисельності і, не отримавши світове визнання, армія Біафри була розбита. Республіка була окупована, а населення зазнало найжорстокіших репресій. Втрати сепаратистів становили від 1 до 3 млн осіб. Армія Нігерії недорахувалася 200 тисяч жителів. У країні досі точаться протести регіону проти центральної влади



Громадянська війна у Руанді (1990 – 1994 рр.)

Руанда – колишня німецька та бельгійська колонія, де переважними народностями стали племена тутсі та хуту. У колоніальну епоху тутсі користувалися привілеями та очолювали руандійське самоврядування.

Хуту збирали образу і, після здобуття незалежності, почали боротися за рівність у країні. До кінця ХХ століття між племенами розгорнулася громадянська війна.



Спочатку ініціатива була на боці хуту, які перебили до 1 млн. суперників. Тутсі бігли до Конго, там перегрупувалися та відвоювали країну. Тепер уже хуту були змушені рятуватися в Конго, який взяв він роль посередника у конфлікті. За підсумками Руанда втратила 20% населення.

Велика Африканська війна (1998 – 2002 рр.)

Про неї мало хто знає, але цей конфлікт стався лише 24 роки тому. У ньому взяло участь 9 країн, але при маленьких арміях у 50 тисяч солдатів на кожній стороні війна забрала від 4 до 5,5 млн. життів. Мирних жителів вирізали за расовою та етнічною ознакою, багатьох добили голод та хвороби.

Конфлікт почався на тлі громадянської війни в Руанді та геноциду тутсі. Біженці ринули до сусіднього Конго, де почали набігати на руандійську армію. Через війну Конго, де йшли постійні міжетнічні сутички, поринув у громадянську війну.



У конфлікт втрутилося ще 9 сусідніх африканських країн та 20 озброєних груп, кожна зі своїми інтересами. Втрутилися також світові держави – Китай, США, Франція, Великобританія, країни колишнього СРСР.

Одні хотіли припинити потік біженців, інші вирішити «національне питання», треті прийти до влади, четверті контролювати родовища Конго. Подія визнається найбільшою війною в історії Африки і кровопролитним конфліктом після Другої Світової війни.

У конфлікті був переможця. Через голод, геноцид та епідемії загинуло 5 млн осіб. І хоча мирна угода підписана, за фактом війна йде досі: сформувалися нові повстанські групи, які борються за владу в Конго і влаштовують криваві бої з урядом.

Ірано-іракська війна (1980 року – 1988 рр.)



Остання «тотальна війна» XX століття, яка забрала понад 500 тисяч іранських солдатів і стільки ж з іракського боку. Загинуло понад 100 тисяч цивільних, близько 1,5 млн. отримали поранення.

Приводом для війни стала Ісламська революція в Ірані. Садам Хусейн, побоюючись поширення революційних настроїв на власну країну, а також маючи претензії на спірні нафтоносні райони, оголосив війну сусідам.

Ініціатива у конфлікті кілька разів переходила з рук до рук. Обидві сторони застосовували хімічну зброю, бомбардували міста противника та мобілізували до армії дітей.

Зрештою, війна набула затяжного характеру і прийшла в глухий кут. Учасники конфлікту зазнали колосальних матеріальних та людських втрат. Незважаючи на провал воєнних цілей, Ірак проголосив себе переможцем. Так само вчинив Іран.