Ісламська Республіка Мавританія - одна з небагатьох держав, де рабовласництво досі відіграє важливу роль у житті суспільства. Держава тричі забороняла рабство, проте цього закону ніхто не дотримується. Скільки коштує раб у Мавританії, і чому місцеві жителі не прагнуть змінювати багатовікові порядки? 
«Ведмежий кут» планети
Мавританія є досить великою державою, розташованою в Західній Африці з виходом в Атлантичний океан. Площа території – понад 1 млн км. Це вдвічі більше, ніж землі Іспанії, Франції чи Узбекистану.
Проте 60% території країни займають пустелі. Тут дуже мало орних земель, кілька років поспіль може триматися посуха і є серйозна проблема з питною водою. Лише 2/3 мешканців мають до неї доступ.
Райони сільського господарства обмежені вузькою смужкою суші вздовж річки Сенегал та навколо оаз. Мавританці не мають ні багатих природних ресурсів, ні розвиненої промисловості, ні туризму, ні офшорної зони. 
Мавританія на карті
Поклади залізних і мідних руд розробляються іноземними кампаніями та фактично не належать місцевій владі. У країни офіційно найслабша виробнича база в Африці, і якби не вихід в океан, то Мавританія зовсім зникла б.
Злидні, безграмотність і сама пустеля не дозволяють мавританцям вибратися з бідності, зумовлюють консервацію суспільства та зберігають рабовласницькі порядки. Однак для багатьох місцевих людей це єдиний спосіб вижити.
У чому унікальність мавританського рабства?
Рабовласницькі порядки до Мавританія прийшли разом з арабською експансією. Мусульмани підкорили місцевих берберів та африканські племена, захопивши у особисту власність усі джерела води та оази. 
Ті, хто умів воювати, володів ремеслом і прийняв іслам, зайняли привілейоване становище та отримали доступ до ресурсів. Люди, які нічого не вміли, виявились рабами. Їм довелося працювати на мусульман, щоб отримати можливість обробляти землю та брати воду.
Минуло століття, а в Мавританії нічого не змінилося. Досі 500 тисяч жителів (11% населення), переважно чорношкірих, не мають жодних прав та перебувають у залежному становищі від своїх господарів.
Офіційно, країна заборонила рабство ще 1981 року. У великих містах та прибережній зоні цієї заборони дотримуються, але в пустелі стежити за законом нема кому. 
Це жебраки, де все майно берберів – це поголів'я худоби та колодязь. Чорні сім'ї пасуть тварин, продають воду і займаються землеробством землі господаря-бербера, а натомість отримують дах і їжу. Правозахисні організації та ООН також відзначають численні випадки сексуального рабства та насильства над жінками.
Формально ніхто рабів не тримає: якщо хочете, тікайте. Але тікати їм нікуди. Дістатися великих міст або виїхати за межі Мавританії без чужої допомоги практично неможливо. Можна спробувати забрати майно у господаря. Але оскільки це є незаконним, поліція встає на бік берберів.
Скільки коштує раб у Мавританії та які його умови життя?
На відміну від інших рабовласницьких регіонів, наприклад, Судану, в Мавританії раба можна продати лише на внутрішньому ринку. За кордон мавританці не потрапляють. Вартість людини варіюється близько 100 доларів... Хоча для країни, де більшість населення живе менше ніж на $2 на день, це великі гроші, життя раба тут коштує копійки.
Загалом у Мавританії діють правозахисні організації, які допомагають людям здобути свободу. ООН зазначає, що за минулі 10 років вдалося звільнити щонайменше 100 тисяч людей. Їх вивозять у великі міста чи за кордон, у сусідні африканські чи європейські країни. 
Якщо не виходить вивезти за кордон, то втікачеві допомагають знайти житло та роботу в місті, щоб він міг прогодувати себе і не повертатися до колишнього життя
Проте загалом факт рабства владою заперечується, а тому активісти стикаються із протидією з боку поліції. Політики, які виступають за відміну рабства, потрапляють під арешт, влада їх усіма способами дискредитує.
На жаль, рабство для мавританців стало невід'ємною частиною їхнього життя. Змінити ситуацію простим законом неможливо. Необхідні економічний прогрес, перерозподіл ресурсів, тиск інших країн, прихід до влади зацікавлених у скасуванні рабства політиків. Проте все це веде до потрясінь у владі, а жертвувати політичною стабільністю ніхто не хоче.
0 коментарів
