Найяскравіші типажі: як за сотню років змінилися герої кіно (27 фото)

"З усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно", - заповів дідусь Ленін. Але ж і кіно за останню сотню років значно зробило крок вперед. Погляньмо, як змінилися класичні типажі героїв художніх стрічок.





Femme fatale

Ця фатальна жінка була еталоном краси в 20-і роки минулого століття: незмінно худа, часом навіть болісно, ​​з тонкими бровами та яскравими губами. Найчастіше вона з'являлася у перших хоррорах, але пізніше перекочувала в нуар. Шкіра у неї аристократично білосніжна, а при ході вона похитує стегнами.



Саме таких героїнь любили показувати у своїх фільмах, показували режисери культового нуару. Все-таки фатальна жінка, як правило, пов'язана з криміналом, і дуже щільно. Ну чи вона є втіленням пороку та пристрасті, тоді як головний герой – високоморальна людина.





Цікаво, що зрештою ці «погані дівчатка» врешті-решт стають просто сильними героїнями. Якщо раніше вони ставали причиною падіння чоловіка в лапи пороку, то тепер вони, швидше, не залежать від чоловіків красуні з вольовим характером.



Цікаво й те, що тепер фатальні жінки не обов'язково несуть негативну конотацію. «Так, я сильна, так, я можу бути пов'язана з криміналом, але чорт забирай, я роблю свою роботу!», - кажуть такі героїні.



Плюс до всього, тепер ці жінки не зовсім відповідають тим споконвічним параметрам, які в них вкладали у 20-ті. Ці жінки можуть мати форми, не обов'язково білошкірі і з яскравим макіяжем. Навіть Діта фон Тис, королева бурлеску, має пишні форми, хоч і використовує яскравий макіяж і укладання в стилі нуарівських героїнь.



Padrino

Це архетип боса кримінальної структури, як правило, голова італійських мафіозі. Кримінал у принципі займає своє певне місце у кінематографі: це і мафіозі, і бутлегери, і наркобарони.



І якщо спочатку це були жорсткі мафіозі з непохитним стрижнем усередині, то тепер це такі самі люди. З проблемами, невдачами і якоюсь зрозумілою кожному людською сутністю.



Кримінальна драмма приваблює людей не тільки тому, що більшості цей світ недоступний (і дякувати Богу). Ще глядачі дивляться ці фільми через те, що антигерої сміливі, кидають виклик системи і готові порушувати її закони.

Це такі собі представники хижацького капіталізму, коли герой за гроші продасть душу. Ну і звичайно, це заклик до справедливості: так, ці люди були казково багатими. Але в результаті більшість із них вмить втрачають усі.



Ковбої

Ці герої приваблювали тим, що вони зразки мужності. Спочатку вестерни з'явилися в голлівуді задовго до Клінта Іствуда, і мали високоморальні цінності.



І вестерни – це той жанр, який і сам непогано змінився за останні 80 років від початку існування. Вестерн переживав і занепад, і нову хвилю популярності, і став культовим жанром.

Були й дешеві спагетті-вестерни, де ковбой слідує практично самурайскому кодексу: немає мети, є тільки шлях. Як, наприклад, герой знаменитої трилогії, втілений Іствудом.



Зараз, загалом, вестерни теж мають місце під сонцем. Правда, героям у них теж все ще дозволено багато, але це все ж таки сучасне осмислення, де позитивних героїв немає.



Хедлайнером жанру виступає Квентін Тарантіно. Тією чи іншою мірою всі його герої – ковбої. Навіть у «Одного разу в… Голлівуді» він показує нам відразу два вестерни в одному: де один герой переживає безліч травм, ламається і в результаті змінюється (як у класичному американському вестерні), а його компаньйон просто робить, що потрібно. Бо його, загалом, нічого не тримає. Йому платять – він працює. Це поєднання хіба що змушує задуматися: ти дивишся спагетті-вестерн (дешевий фільм, знятий десь Італії) чи класичну ковбойську драму?



Самурай

З моменту вторгнення японської культури у 50-ті роки у США цей архетип міцно влився в американську культуру. Незвичайні пейзажі, інша культура та інші особливості робили ці фільми особливо прозорими. Яскравий приклад – фільм Акіри Куросави «Сім самураїв».



До того ж, цей герой несе справедливість. Чимось він навіть схожий на ковбоя, такого коханого глядачем.

І звісно, ​​цей архетип перекочував у голлівудське кіно. Яскравим прикладом є герой Кіану Рівза в «47 ронінах».



Шпигун

Цей жанр зародився у Британії. Саме там і зародилася Бондіана. А причиною стала Холодна війна і безліч агентів розвідки, розкиданих по всьому світу. Тут і там з'являлися джентльмени в костюмах, обожнювані не тільки жінками, а й усіма глядачами відразу.



Ці герої на благо країни з'являються в багатьох країнах і з незмінним життєлюбством, гумором і самовідданістю виконують завдання свого уряду.

Щоправда, згодом вони все ж таки змінюються. Тепер вони замислюються: а чи мають рацію їхні керівники в костюмах?



Останнім прикладом шпигунського екшну, виробленого над Британії, став нолановський «Довод». Тут герой переживає потрясіння, дізнається щось нове собі й у результаті… Сам засновує свою організацію. Такого Бондові й не снилося.



Остання вижила

Це героїня класичних хорорів. Ця дівчина, в основному, виживає у найважчих ситуаціях, коли інші виявляються «покараними» маніяком.



А все тому, що ця героїня чиста душею. Вона є таким собі моральним орієнтиром. Усі інші герої займаються сексом, розпивають алкоголь, невірні партнерам. А ця дівчина так і залишається безневинною, і тому й виживає.



Нетиповим прикладом того, хто вижив, можна вважати і героїню культового «Сяйво». Вона мати, вірна своєму чоловікові і готова заради нього багато терпіти. Вона вибачила його пияцтво, терпить його прагнення і навіть їде до біса на паски, аби він міг працювати. Та й курити вона почала загалом через нього. Не дивно, що вона виживає, коли він продав душу.



Маніяк

Цей тип теж прийшов до нас із хорорів. Там безжальний вбивця слідує за своїми жертвами і незмінно виходить переможцем.

А все тому, що для більшості кіношників прототипом став Чарлі Менсон, який холоднокровно розправився з невинними людьми (не сам, чужими руками). Та й у принципі той час для Америки було неспокійним: безліч убивць тут і там ходять у пошуках жертв.



Але з часом історія все ж таки дала оборот. Тепер режисери показують і зворотний бік: як убивця став таким? Що його привело до цього і чому він став на слизьку доріжку?



Супергерой

Люди завжди хотіли мати чимось більшим, ніж просто можливістю ходити, мислити і говорити. І тому-то і з'явилися такі собі борці зі злочинністю, які можуть пережити, здавалося б, все.



Спочатку герої коміксів, згодом вони проникли в масову культуру настільки щільно, наскільки це можливо.



Зрештою, ці герої теж пережили свою еволюцію: чи завжди вони герої? І чи так вони мають рацію, дотримуючись власних моральних переконань? Зрештою, адже вони теж люди і їм властиво помилятися.



Тут показовими є й антигерої, які останнім часом заполонили кінотеатри. Той же «Джокер» з Хоакіном Фенікс показує нам, що, власне, і головний злодій усіх часів не завжди був таким. І слідує він власним моральним орієнтирам.



У будь-якому випадку, героїв багато, і згодом усі вони стають чимось на кшталт архетипів. Тут і там ми бачимо і героїв, і антигероїв, і жінок-вамп, і ковбоїв, і самураїв. Різниця в тому, що всі вони зрештою переживають власну еволюцію, щоб дотримуватися законів часу.