Найгірший секс, останній у гонці, найбезглуздіший судовий позов: які бувають жартівливі премії (16 фото)

Премій буває багато. Їх видають за досягнення у науці, кінематографі, мистецтві, спорті тощо. Але є й у прямому розумінні слова дивні премії, які видають за безглузду смерть, найнудніший екранний секс та інше, і яскраві приклади – премія Дарвіна і Шнобелівська премія. Які ще бувають – розповідаємо докладніше.





Антипремія «Стелла» - за найдурніший судовий позов



Так, така теж була. Як вона з'явилася – окрема кумедна історія.

Надворі стояв 1992 рік. Літня жінка, Стелла Лібек, сиділа в припаркованій машині і попивала каву з МакДоналдса. Якоїсь миті, зважаючи на все, старечий тремор дав про себе знати, і Стелла пролила каву собі на коліна.





Опік був такий серйозний, що Стеллу в результаті госпіталізували. У лікарні пошкодженням поставили третій ступінь, і стояло навіть питання про життя чи смерть: опіки були на 16 відсотках тіла.

У результаті з'ясувалося, що кава з температурою 180 градусів за Фаренгейтом (близько 82 градусів за Цельсієм) може викликати опік третього ступеня менш ніж за 15 секунд (фото опіків Стелли публікувати не будемо, але вони справді жахливі). Саме з такою температурою варили каву у МакДоналдсі. Домашні кавомашини ж видають напій на 30 градусів за Фаренгейтом менше. Тож у МакДоналдсі будьте обережнішими.



Жінка в результаті не стала терпіти такого знущання і подала на компанію до суду. Вона виграла і отримала компенсацію в 2,86 мільйона доларів. І це був лише дводенний заробіток компанії із продажу кави. Сама ж Стелла говорила, що подала до суду не через те, що їй хотілося грошей (вік у жінки був уже солідний – 79 років), а для того, щоб компанія змінила температуру подачі. Тому що це як мінімум небезпечно.

У результаті на честь Стелли назвали цілу антипремію, яку видавали за найбезглуздіші судові позови. Присуджували її до США з 2002 до 2007 року. Останнім володарем став суддя з Вашингтона Рой Л. Персон-молодший.

Пірсону-молодшому не сподобалося, що хімчистка втратила пару його улюблених штанів. Він подав на маленький, сімейний бізнес позов до суду на суму 65,5 мільйонів доларів. За одну пару штанів! Мабуть, цей суддя – страшний зануда.

У суді Пірсон буквально ридав через втрату штанів, і справа навіть дійшла до Верховного суду. Але високого суддю не зачепили сльози Пірсона, і в результаті йому ухвалили сплатити всі збитки хімчистки. А заразом і вигнали з роботи.

Антипремія «Червоний ліхтар»



Цю премію пропонують найслабшому і повільному учаснику велогонки «Тур де Франс». Назва премії походить від червоних ліхтарів безпеки, що раніше висіла на останньому вагоні поїзда.

Нагороду гонщикам видають паперовий червоний ліхтар, і це більше народна похвала за зусилля. Тому що іноді у перегонах справді беруть участь прості люди, яким просто хочеться пересилити себе. Щороку приблизно 20% усіх гонщиків вибувають із змагання просто тому, що не справляються з колосальними навантаженнями. Тому антипремію навряд чи можна висміювати.

Перший останній гонщик, який одержав цю нагороду в 1903 році, якого звали Арсен Мійо, - справжній герой. Як мінімум тому, що він хоч і дійшов до фінішу останнім він все ж таки зміг це зробити.

У гонці тоді брали участь 60 осіб, і лише 21 з них дістався фінішу на велодромі Парк-де-Пренс у Парижі на два тижні пізніше. Від фаворита гонки і переможця, Моріса Гаріна, він відстав на 65 годин, а в зведення минулих не потрапляв просто тому, що ці зведення друкувалися раніше, ніж Мійо долав контрольну точку.

Але згодом і за останнє місце через пошану публіки розпочалася боротьба, та й контракти з цього приходили чималі. У 1974 році два гонщики, італієць Лоренцо Алаймо та австралієць Дон Аллан, буквально ховалися один від одного, щоб здобути премію.



У цій премії є також свої рекордсмени. Бельгієць Вім Вансевенант був ніби в помічниках у іншого гонщика, і сам брав участь у заїздах з 2003 по 2008 рік. Якимось дивом він зміг отримати Червоний ліхтар випадково двічі, у 2006 та 2007 роках, але його це особливо не хвилювало: головним завданням для нього було допомогти своєму лідерові. Самому йому це моторошно не подобалося, і він називав гонку «відстоєм», якщо «ви не виграєте або у вас немає свого гонщика».



А ось у 2008 він прагнув спеціально виграти приз. І виграв.

Антипремія Foot in the Mouth Award



Це премія за найбезглуздіший вислів. Спочатку вона з'явилася, коли 1979 року засновниця ордена Британської імперії Кріссі Махер на очах сотні людей знищила сотні офіційних документів у Лондоні.

У результаті засновники премії взяли на себе обов'язок викорінення тарабарщини у висловлюваннях політиків, документах, звітах та публікаціях офіційних органів. А назва походить від англійського виразу Put one's foot in the mouth, тобто ляпнути якусь нісенітницю (з ногою в роті, так-так).

Премію зазвичай отримують політики і навіть знаменитості. Серед них Сільвіо Берлусконі, Алісія Сільверстоун. Крім того, нагорода має незмінних володарів. Ні, це не Віталій Кличко і не Джо Байден (поки що), а всім відомий Джордж Буш-молодший, за всі ті висловлювання, які він говорив президентом.



Крім нього, довічну премію отримав ще й нинішній прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон. У 2019 році конкуренцію йому складали Дональд Трамп та Рассел Бренд, але Джонсон отримав премію «за послідовну та багаторічну нісенітницю», а до цього ставав переможцем тричі. Насолодимося деякими його висловлюваннями.



«Брексит означає Брексит, і ми збираємося досягти від нього титанічного успіху».

«Я не міг не погоджуватися з вами менше».

До речі, Трамп тоді посів друге місце за висловлювання, що він зустрів принца китів.

Антипремія «Пігасус»



Премія щорічно присуджується за внесок у лженауку та спрямована на викриття парапсихологічного шахрайства. Заснував її відомий ілюзіоніст та скептик Джеймс Ренді.

Цікаво тут те, що переможців оголошують телепатично, а переможцям дозволяють передбачити свої перемоги. Трофеї ж відправляють за допомогою психокінезу.



«Ми надсилаємо нагороди; якщо вони не одержують, то це, ймовірно, через відсутність у них паранормальних здібностей», - сказано на сторінці антипремії.

Спочатку премія називалася на честь екстрасенсу Урі Геллера "Премією Урі". Цей Урі за допомогою сили погляду згинав ложки. А ось Ренді зміг викрити недоекстрасенсу, і в результаті першим логотипом премії стала зігнута ложка.



Наразі премію перейменували на «Пігасус» через фразу «Коли свиня полетить». Це щось подібне до нашої приказки по свистячому на горі раку. А пігасус – це ніби каламбур із двох слів: pig і Pegasus, тобто свиня та Пегас.

Премію вручають першого квітня, і одного разу переможцем стало Міністерство оборони США. У 1981 році там на повному серйозі проводилося дослідження про те, чи згорить радянська ракета, якщо (увага!) спалити її фотографію. На це витратили аж 6 мільйонів доларів.

Антипремія Bad Sex in Fiction Award



Часто цю премію одержують володарі Букерівської премії, Гонкурівської премії (найпрестижніша у Франції) і навіть нобелівські лауреати. А все тому, що в їхньому житті, судячи з усього, не вистачає того самого. Так, її видають за найгірший опис сексу в художній літературі.

Премію заснував у 1993 році редактор журналу «Літературний огляд» Оберон Во та критик Рода Кеніг. Офіційно вона видається за «найвидатнішу жахливу сцену сексуального опису в хорошому в іншому романі».

Вона покликана привернути увагу до погано написаних, надлишкових або відверто обурення уривків із сексуальних описів у сучасній художній літературі.

Сам твір не обов'язково має бути написаний на рік нагороди. Першим її володарем став Мелвін Брег за роман «Час Танцювати». А знаєте Габріеля Гарсіа Маркеса? Так-так, він також володар. Та й Джеймс Фрей (прийняв нагороду з натхненням) із Томом Вулфом (а він взагалі бойкотував премію) – його колеги з премії.



Том Вулф

А ще відомим володарем цієї премії є Харукі Муракамі із його романом «Вбивство командора». У 2019 році володарями стали одразу два автори – лауреат Гонкурівської премії Дідьє Декуан та британець Джон Харві.

Дідьє Декуан отримав Гокурівську премію у 1977 році за роман «Серед садів та диких заплав». Дія відбувається у XII столітті у Японії. Там є опис постільної сцени:

«Кацуро застогнав, коли в нього під кімоно, нижче живота, здибся горбок, який Міюкі, схопивши в кулак, почала стискати, м'яти, масажувати, тиснути і розтирати. Від таких ласк яєчка і член у Кацуро стиснулися в одну суцільну масу, що ходила ходуном під її наполегливою рукою. Міюкі здавалося, що вона смикає маленьку мавпочку, що скрючила лапки.

Джон Харві, у свою чергу, отримав премію за роман «Пакс», в якому було показано таку сцену:

«Вона палала, а в ньому був жар. Він глянув на її ідеальну чорну стрункість. Її очі були хижі. Як і його власні, вони палали вогнем і бажанням. Більш ніж пожежа, більш ніж тропіки: вони удвох мчали екватором. Вони обнялися, ніби насильницькі обійми могли спаяти їх двох в одне ціле». (Переклад вільний)

І це був лише вперше, коли ці автори отримали приз. Цікаво й те, що так автори премії зробили відсилання до Букерівської премії – того ж року голова премії заявив, що було обрано після довгих дебатів двох лауреатів.



А ось, як оголосили переможців судді:

«Зіткнувшись із двома неприємними суперниками, ми не змогли вибрати між ними. Ми віримо, що британська громадськість визнає наше тяжке становище».

А потім заявили, що вони не в змозі зробити вибір навіть після кількох годин дебатів.

До речі, Том Вулф так відгукнувся про премію:

«Є стара приказка: «Ви можете привести повію до культури, але ви не можете змусити її співати». У цьому випадку ви можете змусити англійського наслідувача іронізувати, але ви не можете змусити його зрозуміти суть».

Минулого та позаминулого року премію, однак, не вручали.