«Міс Денч, ваше обличчя — справжній кошмар»: 15 фактів про Джуді Денч (17 фото)

9 грудня однієї з найнеймовірніших актрис Голлівуду виповнюється страшно сказати! - 88 років.





Пропоную перевірити, чи всі ми знаємо про незламну начальницю Джеймса Бонда.



Кадр із фільму «Вікторія та Абдул»

Першою роллю Джуді Денч став равлик





Кадр із фільму «Артеміс Фаул»

Джудіт Олівія Денч народилася 9 грудня 1934 року у місті Йорку у Великій Британії. Її батько був штатним лікарем Йоркського королівського театру, а мати сиділа вдома з дітьми, але час від часу підробляла в тому ж театрі костюмеркою. Тому старший брат Джуді Джеффрі та й вона сама майже все своє дитинство провели за лаштунками.

«Вперше я вийшла на сцену, коли мені було п'ять років. Пам'ятаю, що анітрохи не хвилювалася — і не розуміла інших дітей, які стояли поряд і тремтіли від страху. Бідолахи, як нервували вони тоді! А я постійно крутилася у театрі. Та й Джефф, який був старший за мене на шість років, на той час вже на повну гру грав у шкільних спектаклях. Так що акторство я сприймала як щось зрозуміле. Щоправда, це не завадило мені провалити свою роль. Я грала равликом: повзала по сцені в коричневому трико і тягала на спині величезну раковину-будиночок, яку змайстрував для мене батько. Якоїсь миті я помітила в залі своїх батьків, моторошно зраділа — і навіщось схопилася (напевно, навіть хотіла помахати їм рукою, щоб вони не переплутали мене з іншим дівчиськом). І тут же пролунали крики із зали: "Та сядь ти, сядь!". Мабуть, це був мій перший критик».

Джуді могла б стати балериною



Кадр із фільму «Дев'ять»

Навчаючись у закритому коледжі, Джуді брала участь у всіх без винятку шкільних спектаклях, однак у якийсь момент зрозуміла, що танці її приваблюють набагато сильніше.

«Балет був для мене справжньою магією. Я заплющувала очі і бачила себе щось повітря, що танцює, — в білосніжній пачці і з діадемою на голові. Та й педагоги говорили, що дані маю. Однак батькові вдалося повернути мене з неба на землю. Після одного з моїх танцювальних виступів, коли я почувала себе королевою світу, він підійшов до мене і сказав: “Але ж ти розумієш, що танцівниці йдуть на пенсію у сорок років? Чи ти хочеш зображати літню лебідь?” Звичайно, сорок років здавались мені тоді глибокою старістю, але слово «пенсія» мене чомусь дуже налякало — і чари балету зникли. Тоді я вирішила, що хочу стати дизайнером — і досі думаю, що з мене міг би вийти непоганий художник по костюмах, — але після кількох років навчання у художній школі я таки передумала і поїхала до Лондона, школи драматичного мистецтва, де вже навчався мій брат».

Театральна кар'єра Денч розпочалася з Офелії



Кадр із фільму «Тюльпанна лихоманка»

У театральному коледжі Джуді вважалася однією з найперспективніших студенток. Тому ніхто не здивувався, коли юній дівчині вдалося вступити до трупи Old Vic Company і відразу отримати роль, про яку мріють усі абітурієнтки без винятку.

«Мені дуже пощастило: я не бігала роками в масовці, не пробиралася до серйозних ролей через крихітні епізоди. Мене одразу ж покликали у хорошу трупу грати Офелію. Я навіть злякатися як слід не встигла. Однак після першої ж вистави зрозуміла, що я така хоробри, бо недосвідчена — і тому, що я взагалі нічого не знаю. Довелося стиснути зуби і почати орати».

Старання Денч не пропали даремно. Наступного року вона вже грала на Бродвеї у виставах «Генріх V» та «Дванадцята ніч». А 1961-го Джуді стала зіркою знаменитого на весь світ Королівського Шекспірівського театру.

Денч була впевнена, що ніколи не зніматиметься у кіно



Кадр із фільму «Вікторія та Абдул»

"Міс Денч, ваше обличчя - справжній кошмар!" - Почула Джуді після першої ж кінопроби. "Діагноз" незабаром підтвердили інші. «Тебе ніхто ніколи не зніматиме. Твоя особа не створена для кіно. І не намагайся навіть», - сказав їй по дружбі знайомий режисер на початку 50-х. Джуді не намагалася.

«Я швидко зрозуміла, що шансів потрапити на великий екран у мене немає, але, чесно кажучи, не дуже засмутилася. У мене був театр, який я любила, то навіщо мені щось ще? До того ж точно знала, що я зовсім не красуня: немає ні високого зросту, ні довгих ніг, ні ефектних вилиць… Яке вже тут кіно? І скажи мені хто тоді, що я зіграю десятки кіноролей, я довго сміялася б».

Джуді Денч запізнилася на власне вінчання



Кадр із фільму «Філомена»

Джуді Денч вийшла заміж у 36 років. Її чоловіком став друг Майкл Вільямс, який працював разом із нею у Королівському Шекспірівському театрі.

«До весілля ми були знайомі з Майклом років дев'ять: нас звели разом спільні знайомі. Щоправда, на вінчання я запізнилася: з'ясовувала стосунки з іншим своїм старим другом, який у цей момент освідчувався мені в коханні, теж кликав заміж і намагався подарувати обручку. Я відповіла: “Я не можу, я чотири хвилини тому мала стати дружиною Майкла Вільямса!”. І знаєте, я ніколи не шкодувала, що обрала саме його. Він був просто неймовірним: спокійним та з відмінним почуттям гумору. Він завжди жартома називав себе крабом, який задкує в темряву, а мене порівнював з конем, який на всіх порах мчить до світла. Тож ми утримували один одного десь посередині».

Майкл та Джуді прожили разом 30 років. На жаль, 2001 року Вільямс помер від онкологічного захворювання.

Щотижня Денч отримувала від чоловіка невеликий подарунок



Кадр із фільму «7 днів і ночей з Мерилін»

У їхній родині був ритуал: щоп'ятниці чоловік дарував Джуді червону троянду. І неважливо, були вони в цей момент поряд або були на різних континентах: за тридцять років шлюбу цей обряд не порушувався жодного разу.

«Він був чудовим актором, але жартома кликав себе “містером Джуді Денч”. Саме завдяки йому я не стала зразковою домогосподаркою. Коли в мене народилася дочка, мені було вже під сорок, і я вирішила, що з акторською кар'єрою настав час зав'язувати: у театрі я вже переграла все, що могла, а ролей для “дівчат у віці” було не так уже й багато. Однак чоловік не дозволив мені піти з театру. Він сказав, що я просто збожеволію, якщо зроблю це, і що він все життя почуватиметься винним. У результаті ми знайшли компроміс: поки я грала, він сам сидів із грудною донькою, а коли вона підросла і пішла до школи, допоміг мені влаштуватися на телебачення. І за це я шалено йому вдячна».

У Денч була тату, присвячена Харві Вайнштейну



Кадр із фільму «Дж. Едгар»

Як не дивно, у велике кіно Джуді навів саме Харві Вайнштейн. Він покликав її до телефільму «Її величність місіс Браун». Проект не повинен був виходити на широкий екран, але Денч так сподобалася Харві в ролі королеви Вікторії, що вирішив ризикнути і випустити фільм у прокат. Так акторка отримала свій перший «Золотий глобус».

«Як кіноакторку мене створив саме Харві, і я вдячна йому, як нікому іншому. Якось я навіть сказала йому про це. Правда, звернула все жартома: попросила гримерку написати мені на попі ім'я "Харві" так, щоб було схоже на татуювання, підійшла до нього і сказала: "Знаєш, я зробила тату на честь тебе на власній дупі". Він засміявся, але не повірив. А потім ми пішли на спільну вечерю, де були наші спільні друзі. І ось у самому розпалі вечірки я встаю і кажу: "А знаєш, адже я не жартувала!". І показую йому при всіх цей напис. Ви б бачили, як він зніяковів тоді!».

При цьому Джуді запевняє, що про жодні сексуальні пригоди Вайнштейна тоді навіть не здогадувалася.

«Особисто до мене він не чіплявся ніколи! Він просто допомагав мені з кар'єрою — і дякую йому величезне. Що стосується інших актрис, які стали жертвами його поведінки, то їм я щиро співчуваю і вважаю, що вони зробили справжній вчинок, не побоявшись зізнатися у всьому».

Денч мало не відмовилася від ролі в бондіані



Кадр із фільму «Координати Скайфолл»

Запрошення до «Золотого ока» застало актрису зненацька: їй було вже 60, у кіно вона знімалася досить рідко — хоч у телевиставах та телефільмах ролі у неї були. Та й про Бонда у неї були дуже невиразні уявлення.

«Про свою М я не знала взагалі нічого, і, отримавши сценарій, була готова відразу від неї відмовитися, але чоловік мало не на колінах благав мене погодитися. Адже йому так хотілося похвалитися, що він живе із “жінкою Бонда”! В результаті він мене вламав, і я погодилася, скрипучи зубами. Потім виявилося, що це надзвичайно весело: адже я командувала самим Бондом! А ще мене вразила реакції моєї дочки, коли та зазирнула на зйомки “Золотого ока”: вона ледь непритомніла, побачивши Пірса Броснана. При цьому М, звичайно, зовсім не схожа на мене. Я в житті і автовідповідачем користуватися не вмію, а тут довелося з будильника та проводків робити апарат для порятунку світу. Мої друзі буквально плакали від сміху, коли це побачили».

Денч упевнена, що дівчина ніколи не зможе стати агентом 007



Кадр із фільму «Квант милосердя»

Вже кілька років ходять чутки, що наступним Бондом стане жінка. Однак Денч упевнена, що це практично неможливо.

«Справа не в тому, що я представник покоління, якому не подобається, коли дівчата грають чоловічі ролі. Грайте що хочете! Однак особливість бондіани в тому, що її головний персонаж, граючи, вбиває інших людей — і робить це легко і невимушено. Нормальна жінка не зможе повторити те саме: для цього ми надто чутливі, надто схильні до рефлексії. Героїня почала б мучитися через минулі вбивства і переживати через майбутні. А це вже зовсім інше кіно. При цьому не забувайте, що Бондом таки управляє жінка — і особисто мені цього цілком достатньо».

Джуді Денч боїться черв'яків



Кадр із фільму «Код Червоний»

Джуді Денч має кілька фобій. І одна з них — страх черв'яків.

«Будучи зовсім маленькою, я виявила у своєму черевичку непроханого гостя — маленького черв'яка. Яким мерзенним він мені здався! З того часу я навіть думати про них боюсь. А ось зі зміями у мене цілком нормальні стосунки: вони ніякої огидності не викликають».

Також Джуді не дуже комфортно почувається у темряві та невеликих замкнутих приміщеннях, де в неї може початися щось на кшталт клаустрофобії.

У Джуді Денч чудове почуття гумору



Кадр із фільму «Чиста правда»

Це легко зрозуміти практично за будь-яким її інтерв'ю. Наприклад, якось Джуді дала зрозуміти журналістам, що її роман з театром ще не закінчено.

«Колись я обов'язково повернуся на сцену. Хочу зіграти пригнічену афганську жінку, яка вчиться ходити канатом, а в останньому акті перетворюється на вогнедишного дракона. Ось тільки де вона, ця п'єса? А якщо серйозно, я справді збираюся повернутися до театру. Тільки цього разу як привид. Це буде дуже по-шекспірівськи!».

Дивитись свої фільми актриса не любить



Кадр із фільму «Будинок дивних дітей Міс Перегрін»

Ви здивуєтеся, але більшість своїх фільмів вона навіть не бачила.

«Це дуже болісний процес для мене. Не розумію, як мої колеги одержують від нього задоволення? Адже ти вже нічого не в змозі змінити — тож ти сидиш і божеволієш від почуття безпорадності та безвиході. Театр – зовсім інша справа. Якщо щось не вийшло, то завтра у тебе з'явиться шанс зіграти краще. У кіно цього шансу ти не маєш. До того ж, легких кіноролей у мене не було ніколи! Тому багато фільмів мені так важко далися, що їх навіть не намагалася дивитися».

У Джуді Денч серйозні проблеми із зором



Кадр із фільму «Вбивство у Східному експресі»

Майже десять років тому Денч поставив страшний діагноз — макулярну дегенерацію сітківки. Це хронічне захворювання, через яке актриса поступово втрачає зір і давно не може читати: свої ролі вона запам'ятовує на слух.

«Це не та болячка, яка засліплює тебе одного дня. Вона підкрадається поступово — і ти сам не помічаєш, як прогресує. А потім ти раптом розумієш, що можеш пройти повз хорошого друга, не привітавшись — просто тому, що ти його не помітив. Щоправда, зараз у мене ситуація вже набагато серйозніша: наприклад, нещодавно я намагалася подивитися якийсь старий фільм за моєю участю, і зрозуміла, що не бачу практично нічого. Просто сиділа і думала: "Здається, он та світла пляма - це я". Однак поступово ти з цим звикаєш - і пристосовуєшся потроху».

Пережити карантин Джуді допомогли соцмережі



Кадр із фільму «Місіс Хендерсон представляє»

Період самоізоляції виявився для Денча серйозним випробуванням.

"Це було жахливо! Я прокидалася вранці і не могла згадати, який сьогодні день, місяць, рік…. Усі дні виявилися невідмінними один від одного. Я зовсім не розуміла, чим мені зайнятися. Дякую онуку, який вмовив мене знімати ролики для соцмереж. До речі, не думайте, що це було так просто. Сем був зі мною дуже суворий і змушував мене репетирувати. Я годинами повторювала одні й самі рухи, доки вони не ставали природними».

Іти на пенсію Джуді не збирається



Кадр із фільму «Корабельні новини»

«Я давно зрозуміла, що зупинятись не можна. Я продовжую робити те, що робила раніше, бо якщо кину, шансу повернутися вже не буде. А "пенсія" - це слово, яке я ненавиджу, як і "старість". У мене вдома їх ніхто не вимовляє. І не кажіть, що я надто стара, щоб спробувати щось нове. Я хочу переконатися особисто, що якась роль мені не під силу. Це краще, ніж думати про можливі невдачі і нічого не пробувати. Просто дайте мені шанс – і я все зіграю».