«Нічого особистого. Винятково бізнес»: історія створення «Хрещеного батька» (10 фото)

14 березня 2022 року виповнилося 50 років твору Френсіса Форда Копполи «Хрещений батько». Історія створення стрічки не менш драматична і цікава, ніж сама картина. Режисер вважав це найжахливішим досвідом у своєму житті, і навіть наступний приголомшливий успіх не зміг позбавити його неприємних спогадів.





Однак через два роки після виходу першого фільму, 12 грудня 1974-го, Коппола показав світові один із найкращих сіквелів, коли-небудь знятих — і цей факт здається ще більш неймовірним, коли читаєш історію створення першої частини.

Френсіс Форд Коппола не хотів займатися екранізацією роману

У 1969 році Френсіс Форд Коппола, Уолтер Мерч, Джордж Лукас та Калеб Дешанель переїхали до Сан-Франциско, щоб заснувати власну незалежну компанію American Zoetrope. Кінематографісти були противниками Голлівуду, схилялися перед роботами Жана-Люка Годара, Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні, Акіри Куросави, Франсуа Трюффо та черпали натхнення для своїх картин із шедеврів світового кінематографу. Коппола був на той момент єдиним, кому вдалося співпрацювати з Warner Bros. і команда розраховувала, що студія допоможе їм з фінансуванням. Керівництво дало добро на створення дебютної роботи Zoetrope - THX 1138 Джорджа Лукаса, але через неправильний маркетинг стрічка з тріском провалилася в прокаті, і керівництво компанії відкликало свій капітал.

У 1970 році Zoetrope заборгувала за рахунками. Ходили чутки, що якщо Коппола не розплатиться, її закриють. Тоді Лукас переконав свого товариша розглянути пропозицію Warner Bros. екранізувати роман Маріо Пьюзо

Коппола вважав книгу дуже несмачною, надмірно жорстокою і суперечить його принципам не знімати типові голлівудські блокбастери, але Лукас запевнив, що той зробить чудовий фільм. Зрештою, Френсіс був змушений піти на угоду із совістю і взявся за проект, щоб врятувати Zoetrope від краху.



Роман чекав безпрецедентний успіх після виходу, проте багато кінокомпаній сумнівалися у необхідності його екранізації через романтизацію мафії. У 1968 році Paramount випустила гангстерський фільм «Братство» з Кірком Дугласом, але глядачам він не сподобався. Роберт Еванс, який тоді був начальником виробництва у студії, зробив усе, щоб переконати президента схвалити екранізацію «Хрещеного батька». Він заявив, що «Братство» виявилося невдалим, бо над фільмом працювала єврейська команда.

«Хрещений батько» мав стати цілком італо-американським. Існує легенда, що Френсіса Форда Копполу розглядали на режисерське крісло тільки тому, що це був єдиний відомий ним режисер з італо-американським корінням.

Коппола наполягав, що замість 70-х років дія стрічки має розгортатися у 40-х. Продюсери виступали проти, оскільки для надання реалістичності епохи був потрібний набагато більший бюджет на пошиття костюмів та декорацій, ніж вони розраховували, але режисер не здавався.

Співробітники студії зізнавалися, що Коппола встановлював правила так, ніби думав про себе Стенлі Кубріком, хоча багато його проектів на той момент вважалися провальними.

До пропозиції Копполи, однак, дослухався Маріо Пьюзо. Письменник зізнавався, що вони з Френсісом настільки щільно працювали над сценарієм, що він уже не пам'ятає, які ідеї належать йому, а які — Копполі.

"Мені здається, весь фільм - цілком його заслуга", - говорив Пьюзо.





Коппола до останнього вважав, що знімає картину, яка зрештою його погубить. У певному сенсі, на думку режисера, так і сталося: всі хотіли бачити від Френсіса продовження гангстерської саги, а не його власних робіт. «Розмова», над якою Коппола досить довго працювала, нікого не цікавила. Йому дозволили зайнятися виробництвом стрічки лише тому, що на горизонті маячила друга частина хрещеного батька.

«Головний елемент будь-якого мистецтва – це ризик. Без нього неможливо створити щось надзвичайно прекрасне, те, чого ніхто раніше ніколи не бачив», — зізнавався він в інтерв'ю виданню NPR.

Так само він ризикнув з вибором акторів — і не помилився. У їхню першу зустріч режисер попросив Брандо, Пачіно, Каана, Дюваля та свою сестру Талію, яка грала Конні, прийти голодними. Коли актори розсілися за столом, Коппола запропонував розіграти імпровізовану сцену вечері. Кожен із артистів побоювався Марлона Брандо і захоплювався ним, що позначилося на грі. Так режисер визначився із характерами своїх персонажів.

Продюсери були проти Марлона Брандо



Продюсери не хотіли, щоб роль Віто Корлеоне виконував Марлон Брандо. На той час довкола нього поширилася погана слава: актор був відомий своєю вимогливістю до виконання будь-яких забаганок, відмовлявся заучувати репліки, запитував непідйомні гонорари, намагався контролювати фільм, а після смерті матері взагалі втратив інтерес до професії.

Приблизно в той же час стало відомо про неймовірний апетит артиста: в нарисі «Князь у своїх володіннях» Трумен Капоте писав, що тільки за один прийом їжі Брандо міг з'їсти суп, біфштекс, картоплю, спагетті, салат, сир, яблучний пиріг і запити все молоком. Проте найбільше Брандо любив морозиво. Розповідали, що під час зйомок «Заколоту на Баунті» на ньому 52 рази рвалися штани, не допомагала навіть еластична латка.



У 60-х Брандо переслідували касові провали, і продюсери не хотіли співпрацювати з актором. Яке ж було їхнє здивування, коли на роль глави одного з мафіозних кланів Нью-Йорка Френсіс Форд Коппола запропонував саме його. Крім того, актору особисто написав Маріо Пьюзо — на його думку, саме Марлон був єдиним, хто має зіграти дона Корлеоне.

Продюсери скептично сприйняли скандальну фігуру артиста, та й сам Брандо спочатку відмовлявся зніматися в стрічці, де, за його словами, прославляють мафіозі. Однак після прочитання сценарію актор передумав. Коппола хитрістю допоміг Брандо записати відеопроби: він потай встановив у його будинку камери, але актор швидко просік ідею. Для найбільш реалістичної передачі образу Брандо набив рота серветками і уклав волосся за допомогою крему для взуття. Продюсери спочатку не зрозуміли, що перед ними Марлон, і пораділи, що у картині гратиме «справжній сицилій».



Репліки Брандо так і не вивчив — він вважав, що імпровізація допомагає почуватись у кадрі природніше. Щоб робочий процес не зупинився, актор покладався на телесуфлера та паперові шпаргалки, які йому приклеювали на руки. Роль Віто Корлеоне стала однією з найкращих у кар'єрі актора. Критики писали, що Брандо геть-чисто перевернув усталені в суспільстві уявлення про гангстерів у кіно і довів, що в нього ще є порох у порохівницях, незважаючи на численні провали.

Однак і «Хрещений батько» не обійшовся без скандалів. Марлона Брандо номінували на «Оскар», але замість себе на вручення премії він надіслав дочку індіанського вождя племені апачі та актрису Сашин Літлфезе. Так Брандо хотів засудити американський уряд за зневажливе ставлення до корінних народів країни.

Аля Пачіно хотіли звільнити три рази



На роль Майкла Корлеоне продюсери розглядали Роберта Редфорда («Буч Кессіді та Санденс Кід») та Райана О'Ніла («Історія кохання», «Паперовий місяць»). Однак ще під час прочитання роману Коппола знав, що Майкла має зіграти тоді нікому не відомий театральний актор Аль Пачіно.

Режисерові знову довелося воювати із продюсерами за право вибору артиста. Вони бачили Майкла високим і статним, у той час як Коппола представляв його жителі півдня, а ті, як відомо, невисокі.

Продюсери погодилися, коли Коппола виїхав на зустріч із Брандо до Англії. Можливо, казав кінематографіст, вони подивилися уривок із єдиного на той момент фільму за участю Пачіно «Паніка в Нідл-парку» або просто пішли назустріч. І все ж таки протягом знімального процесу Пачино був на межі звільнення тричі — продюсери вважали його гру млявою та нецікавою. Аль Пачіно дуже переживав, що фільм провалиться в прокаті, тому називав його однією з найгірших стрічок, коли-небудь знятих.

Знімальний процес

Багато хто на знімальному майданчику був налаштований скептично по відношенню до Копполя і говорив, що режисер вважає собою казна-кого. І це при тому, що він не мав належної кінематографічної підготовки, а на його рахунку був лише один відомий фільм — «Паттон».

Наприклад, монтажер Арам Авакян плів проти Копполи інтриги. Він запевняв президента студії, що той ставиться до роботи абияк, і практично здійснив свій план зі звільнення режисера. Проте все змінилося, коли директор побачив сцену вбивства дилера Солоццо та капітана поліції МакКласкі. Після цього Коппол попросив Авакяна покинути команду.



Тяжкими були стосунки і з оператором Гордоном Віллісом. Він заздалегідь планував сцени і використовував звичні йому прийоми, тоді як Коппола вважав за краще підходити до матеріалу вільно, не боячись експериментувати і того ж домагався від акторів. Скандал вибухнув під час зйомок епізоду похорону в будинку Корлеоні. Аль Пачіно порушив обумовлений план, через що випав зі світла. Тоді Вілліс зупинив процес, щоб наново виставити обладнання, але Коппола зажадав не переривати зйомки. Розлютившись, оператор покинув майданчик, і ніхто з його підлеглих не збирався діяти без його наказу. Нерви Копполи в той момент теж не витримали: він на якийсь час замкнувся в своєму кабінеті і так голосно бив по дверях, що асистент режисера вирішив, що той застрелився.

Після запеклого протистояння Коппола вирішив довіритися майстерності Вілліса, який у результаті досяг унікального колірного рішення. Оператор назвав картинку фільму "газетною фотографією в поганому кольорі".

Мафія була проти зйомок «Хрещеного батька»



Італо-Американська асоціація дружби, яку очолює мафіозний бос Джо Коломбо-старший, організувала кампанію з метою заборонити випуск стрічки через стереотипне зображення італо-американців, яких поголовно зараховували до гангстерів. У Нью-Йорку влаштовували акції протесту, в Paramount надсилали гнівні листи, продюсеру Елу Рудді надходили анонімні погрози, а Роберту Евансу, який відповідав за кіновиробництво, одного разу зателефонували і пригрозили заподіянням шкоди його дитині, якщо той не зупинить зйомки. В результаті Еванс зв'язався з Коломбо - і вони домовилися, що у стрічці не повинно звучати слово "мафія".

Після того, як конфлікт зійшов нанівець, Коломбо та його підопічні навіть почали надавати підтримку Копполі: відвідували зйомки, давали поради, а деякі — наприклад, Ленні Монтано, який виконав роль Лукі Бразі — знялися в кіно.

До виходу стрічки на екрани Коппола вважав, що провалу не уникнути. Режисер якось сказав: «Що я зробив? Взяв популярний, сповнений пікантності та “полунички”, роман і перетворив його на одну нескінченну сцену балаканини зграї бандитів у напівтемних інтер'єрах».



Прем'єра "Хрещеного батька" відбулася 14 березня 1972 року. Черги в кінотеатри були такими, що студенти Каліфорнійського університету швидко збагнули і вирішили брати по 5 доларів, щоб притримати місце охочим подивитися фільм. На момент завершення першого показу стрічка заробила 86 мільйонів доларів і стала найкасовішою на той момент за всю історію кінематографу.

Ел Рудді та Роберт Еванс пообіцяли Копполі подарувати мерседес, якщо «Хрещений батько» візьме планку 15 мільйонів. Купуючи машину, режисер попросив надіслати рахунок студії Paramount. Цей подарунок він вважав своєрідним вибаченням за те, що йому довелося витримати у процесі зйомок.

Пітер Біскінд у книзі «Безпечні їздяки, скажені бики» писав, що відразу після прем'єри Коппола приступив до створення іншої картини. Родичі дзвонили режисерові та вітали з грандіозним успіхом, на що Коппола досить сухо відповідав «Відмінно, дякую» і знову повертався до розробки сценарію.

Хоча процес створення «Хрещеного батька» виявився нелегким для кожного з учасників, вкладені сили окупилися з лишком. Стрічку визнали найкращою гангстерською картиною Америки, а Копполу — одним із найгеніальніших режисерів свого часу.